Весілля на Коломийщині
ВСТУП.
Ще змалечку я цікавилася народними звичаями та обрядами, тому що я народилася в мальовничому селі на Прикарпатті. Прикарпаття це край пісні, музики і танцю.
Пишучи цю роботу, я поставила собі за мету висвітлити багатство наших традицій та обрядів, адже це - великий скарб - культурна спадщина яка передавалася з покоління в покоління. На мою думку, наші звичаї не повинні забуватися народом.
Надзвичайно багата Коломийщина на українські народні традиції і звичаї оскільки її землі віддавна заселені місцевим українським населенням. Водночас Коломийщина у фольклорно-етнографічному відношенні строката і досі залишається не вивченою.
Коломийщина, як одна з найдревніших і національно виразних країв України, має свої неповторні весільні звичаї і традиції. У них відчувається відгомін далекої минувшини, дохристиянських часів, у них переплелися християнські і язичницькі вірування з новим, світським. Своєрідність полягає і в досконалих текстах весільних пісень, у прадавніх оригінальних мелодіях, у високо-естетичних строях молодих, у збереженні до кінця XX ст., залишків тисячолітніх традицій, чого вже рідко побачити у сучасній Україні. Весілля на Коломийщині являє собою високе театралізоване дійство, відшліфоване століттями. У селах Коломийщини Весіллю й надалі надають особливого значення, хоч від 1970 - х років воно зазнає відчутних змін і впливів.
Що-два – що-три села на Коломийщині відрізняються більшою чи меншою мірою своїми весільними звичаями й обрядами, піснями, традиціями, музикою, а подекуди й стравами.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Умовно щодо весілля села Коломийщини можна поділити на кілька кущів.
Села гуцульської Коломийщини (Ковалівка, Великий і Малий Ключеви, Рунгури, Слобода, Марківка. Молодятин, смт. Печеніжин).
Дівки і легені знайомилися на "йгрі" - танцях просто неба, на толоках, на храмових святах. Якщо одне одному були до вподоби, то дружили -"ходили", леґінь найчастіше брав у танець свою кохану. Коли він наважився женитися, то попереджав про це своїх батьків - "старшину". Отримавши від них згоду, пропонував дівчині одружитися. Дівчина ж повідомляла про це своїх батьків називаючи дату старостів. Велике значення відігравало матеріальне становище наречених, а а тому коли жартували що "ц коза би сі віддала, якби групні мала" (с. Великий Ключів). З прадавніх часів зберігся переказ про те, водили старих дівок прив'язавши до воза, попід хати в яких були парубки й запитували: "Здолобінь". Якщо їм відповідали "Здолобінь", то дівку відв'язували й віддавали за парубка.
Старости. Старостів сподівалися з початком передвеликоднього посту - М'ясниць, на свято Василія, або на свято Петра. Саме сватання починається з того, що хтось поважний з родини нареченого просить дозволу мами нареченої на старости. Коли ж дівка хоче віддатися, то ведуть мову про віло-посаг.
У старости йшли в неділю ввечері, або інший скоромний день. У старости йшли два поважні ґазди: близькі сусіди, родичі, хрещені батьки, або й ґазди (с. Ковалівка, с. Мишин). Увійшовши до хати, старости віталися, заводили розмову про врожай, погоду, тощо, а згодом і до головної теми. Упродовж усієї бесіди дівчина стояла біля комина. Переговоривши з старостами, батько питався згоди дівчини, якщо вона згодна, то справу вирішено. З старостами наречений заходив до хати останній,) ніс пляшку горілки, буханку хліба. Якщо дівчина погоджувалася вийти заміж за хлопця, то старший староста брав їх за руки і з'єднував.
Оглядини. Того самого тижня, коли були старости, батьки нареченої пополудні вирушають до батьків нареченого подивитися, на яке господарство йде їхня донька. На узборинах відбувається своєрідний торг за .посаг. Господарі частували гостей - майбутніх сватів і домовлялися, коли _ піти до священика, щоб він виголошував заповіді. З початком виголошування заповідей у церкві батьки починали готуватися до весілля: заказували музик, кухарку, визначали день весілля.
До заповідей дівчина носила одну косу на потилиці, заплетену в червону уплітку з волічки і прикрашену внизу різнокольоровими стрічками та квітами. А на урочисті свята під час заповідей дівчину заплітають у дві коси. За тиждень перед шлюбом молоді йшли сповідатися.