Стратегічні напрями державної культурної політики
У Київському національному університеті культури і мистецтв ми постійно шукаємо в цьому напрямі, і вже зараз готові запропонувати державі нові підходи. Зараз університет культури — це потужна освітня корпорація, але ми бачимо перспективи його розвитку також як інформаційної, віртуальної освітньої корпорації.
22. Ми живемо у час, коли людям потрібна зведена інформація з усього світу у зручний їм час, причому інформація, що оновлюється щодня. Фізична природа взаємодії заміняється віртуальною у всіх ланках життя, сучасний бізнес розвивається саме як віртуальний бізнес. Ділові і навчальні операції здобувають форму інформаційних потоків у глобальній мережі, і на це треба робити ставку в наданні освітніх послуг. Заклад освіти повинен бути штурманом в морі інформації, а це принципово інша модель освіти, яку ми впроваджуємо в діяльність університету культури і мистецтв. Ми ввели нові дисципліни, які формують у студентів навички менеджменту знань, зробили ставку на роботу студента в віртуальних мультимедіацентрах університету, де студенти вчаться самостійному пошуку і обробці інформації, віртуальному менеджменту і бізнесу.
23. Це, зрозуміло, змінює підходи і до кадрової політики в галузі освіти. Ми живемо в епоху, коли підітки-користувачі Інтернет більш освічені в інформаційних технологіях, ніж професори, середній вік яких 50 років. Вирішення кадрової проблеми вбачається у співпраці різних поколінь викладачів, в омоложенні викладацького складу, у ставці на молоде покоління, яке здатне приймати нові, сміливі рішення, бачить можливості і механізми вирішення нестандартних ситуацій, більш адаптоване до реалій сучасного життя.
24. Здорова конкуренція між навчальними закладами — умова підвищення якості освіти. Студенти обирають той вуз, який найкраще проявив себе на освітньому ринку з точки зору освітніх послуг, професорсько-викладацького складу, інфомаційного і побутового сервісу. Освітні послуги повинні бути надзвичайно якісними, забезпечувати студенту максимум можливостей для розвитку і самореалізації. Ті освітні заклади, які не встигають за темпами життя, які не в змозі витримати вимоги часу і бути у постійному пошуку — виходять з гри. Думаю, що так і повинно бути. Стратегія розвитку національної освіти полягає в її інформатизації, спрямованості на потреби суспільства завтрашнього дня і на потреби кожної конкретної особистості, подоланні стереотипів мислення і пошуку принципово нових рішень. Тільки за таких умов ми зможемо готувати фахівців нового покоління, здатних жити і творити в умовах інформаційного суспільства.
ЛІТЕРАТУРА
1.Державна національна програма «Освіта» / Україна XXI ст./. — К.: Райдуга, 1994. — 61с.
2.Державна програма «Культура. Просвітництво. Дозвілля» — К.: УЦКД, 1995. — 18с.
3.Дридзе Т.М., Орлова Э.А. Основы социально-культурного проектирования — М.: НИИК, 1996. — 196 с4.Ерасов Б.С. Социальная культурология: [Учеб. для вузов по направлениям «Социология», «Культурология»]. — 3-е изд., перераб. и доп.. — М.: Аспект Пресс, 2000. — 590с.
5.Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні — К., 2003. — 416с.
6.Закон України про вищу освіту / Верховна Рада України. Інститут законодавства. — К., 2002. — 96с.
7.Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Початкова школа, 1996, №2. -С. 12 — 24.
8.Концепція естетичного виховання учнівської молоді в умовах відродження національної культури // Інформ. зб. МО України. — 1992. — №5. — с.2–5
9.Концепція національного виховання // Освіта, 26 жовтня, 1994. — с.4–5.
10.Концепція позашкільної освіти та виховання // Освіта, 5 березня, 1997. — с.3–4.
11.Концепція формування світогляду громадянина України // Освіта, 20 листопада, 1996. — с.8–9.
12.Охорона культурної спадщини в Україні: Зб. нормат. докум. К. : ХІК, 2003. — 112с.