Стратегічні напрями державної культурної політики

8. Необхідно провести повну інвентаризацію ресурсної бази культури: художні і культурні цінності, матеріальні об’єкти, інформаційна база, кадри, асигнування на культуру, які йдуть з різних джерел. На цій основі слід вибудувати пріоритети, визначити ефективні з точки зори культурних цілей конкретні програми і здійснити їх цілеспрямоване фінансування.

9. Необхідно різноманітити джерела фінансування. Перш за все, продуктивним вважається зробити ставку на такі три джерела:

1.збільшення долі бюджетних асигнувань на культуру, як на регіональному, так і на місцевому рівнях;

2.благодійницькі надходження;

3.кошти від господарювання, звільнені від обов’язкових платежів.

10. Розробка нормативів бюджетних асигнувань повинна враховувати не один, а декілька показників (кількість жителів, інфраструктура, географічне положення, демографічний стан, регіональна специфіка, історико-культурний потенціал та ін.). Ефективним вважається введення в дію системи грантів, принципу програмно-цільового фінансування; повноформатного бюджетного фінансування об’єктів базової інфраструктури від місцевого до загальнодержавного рівня; розробка системи кредитування у культурі, експериментальна перевірка нових моделей господарювання, орендних відносин і т.д.

11. Роздержавлення об’єктів культурно призначення — це один з підходів, який дає можливість покращити ситуацію в культурі, в тому числі фінансово — але за умови зваженості, продуманості. В нинішніх економічних умовах закриття, ліквідація чи перепрофілізація закладів культури на складські приміщення, як це відбувається — не є позитивним рішенням. Роздержавлення — передача частини об’єктів у недержавну власність — дає можливість позабюджетного фінансування, зробити культурне життя різноманітнішим, повноструктурним, впровадити нові форми дозвілля, нові послуги, ідеї, проекти.

12. Роздержавлення повинно відповідати державним потребам в галузі культури. Для цього необхідно:

1.визначити «базову інфраструктуру культури», яка б повністю утримувалась за рахунок бюджету.

2.вирішити питання про гарантований «кошик мінімальних культурних потреб» людей;

3.вирішити питання про податкові стимули для тих, хто надає культурні послуги соціально незахищеним верствам населення (інваліди, пенсіонери, безробітні та ін.);

4.перепрофілювати моно-функціональних об’єктів у багато-функціональні, сприяння появі соціально-культурних комплексів (особливо в районних центрах), які б виконували функцію культурного обслуговування села.

13. Інформатизація є стратегічним пріоритетом державної культурної політики. Це означає:

1.будівництво глобальних комп’ютерних мереж; оснащення закладів культури і мистецтв новою технікою;

2.створення веб-сайта у кожному «базовому» об’єкті культури;

3.обов’язкове бюджетне фінансування підписки нового переліку періодики в бібліотеках та бібліотечних системах;

4.підтримка наукових досліджень у сфері інформатизації культури; інтенсивні інформативно-культурні акції України в Інтернеті (в тому числі інтерактивні міжнародні конференції, чати та ін.);

5.законодавчий захист авторського права у глобальних мережах.14.Вирішення завдань розвитку культури передбачає розробку і впровадження новітніх освітніх технологій. Освіта й культура настільки тісно пов’язані, що розгляд одного не може біти здійснений без іншого. Освіта є складової культури, і водночас — саме через освіту можливий культурний розвиток. Успішне вирішення проблем освіти, на мій погляд, потребує застосування сучасних технологій діагностики, моделювання і вирішення складних соціальних проблем — у широкому розумінні технологій управління проектами. Менеджмент проектів — це розуміння природи проектів, планування проекту, контроль за проектами — і тільки потім — визначення ролі та дій менеджера як особливого управлінського ресурсу. Говорячи про національну освіту як проект, ми повинні, перш за все, визначити місце освіти у контексті культурних, соціальних, економічних процесів у державі, вибудувати стратегії і пріоритети, визначити відповідні проблемні блоки, виявити природу проблем, розробити інтегральну модель їх комплексного вирішення, інвентаризувати всі ресурси — матеріальні, кадрові, інформаційні, обгрунтувати конкретну програму дій з визначенням етапів, строків, джерел фінансування і конкретних виконавців».