Культура західноєвропейського Середньовіччя

Ідею «двох істин» вперше сформулював Сігер Брабантський (1235-1285). Він намагався довести, що філософія дає свою істину, яка говорить про світ і здобувається за допомогою природного людського розуму. А в релігії — своя істина про Бога, і отримана вона людьми через одкровення. Тому релігійні і філософські істини не слід зіставляти. Хоча Фома Аквінський спробував заперечити це вчення і виявив неабиякий талант, доводячи залежність філософії від релігії, все-таки протягом XIII і XIV ст. теорія «двох істин» посилено розвивалася і до сер. XIV ст. придбала найширшу популярність. Причому восторжествувала сама радикальна її форма, яку висунув Вільям Оккам. Він обґрунтував думку, що між вірою і розумом, філософією і релігією немає і не може бути в принципі нічого спільного. А тому вони цілком незалежні одна від одної і не повинні контролювати одне одної.

Надалі, з творчості Роджера Бекона, який вважав , що синтез віри і знання не вдається ні з боку віри, що не бажає підкорятися розумові, ні з боку знання, що цурається містичної природи віри, починається відносно самостійне існування віри і знання, пора подвійної істини і подвійного життя.

Подальша історія духовної культури показала, що не релігія була очищена від домагань розуму і філософії, а, навпаки, розум був звільнений, щоб стати самоправним, непідзаконним, самодостатнім. А будучи таким, він незабаром розробив зовсім безрелігійну і більш того — антирелігійну філософію. З цього приводу в відношенні середньовічної культури може бути висловлене цікаве припущення: та сама духовна еліта, що поширювала християнство і його цінності, створила культурні передумови для наступної боротьби з християнством і формування атеїстичної культури. Одна з головних таких передумов — культивування як вищої цінності природного людського розуму.

Становлення буржуазних економічних відносин і зв'язана з цим зростаюча приземленість світоглядних інтересів людини дають імпульс розвиткові наукових знань. Середньовічна наука виступає як осмислення авторитетних даних Біблії. На думку церковних ідеологів, гріховним є всяке знання, якщо воно не має своєю метою пізнання Бога. В схоластичному ідеалі середньовічний розум націлений на розуміння божественного задуму. В так зрозумілій науці відкриття якби і не передбачалися, тому що істина в принципі була дана Богом в Біблії, конкретизована в працях отців церкви. Середньовічна наука поділяється на нижчу, засновану на пізнавальних здібностях людини, і вищу — хранительку Божественного одкровення. Головним методом пізнання в цих умовах є збагнення значення божественних символів. Світ в Середньовіччі розглядався як книга, написана Богом, яку треба сприйняти.Другою важливою особливістю середньовічної науки є орієнтація не на причинно-наслідкові зв'язки між речами, а ієрархічні, коли йде пошук небесних «прототипів» земних речей. Пізнання виступає як виявлення зв'язку між річчю і вищою реальністю, що стоїть за нею, а не між речами самими по собі. Їх «окремість» розуміється як символ «цілісності», божественності. Світ не мав потреби в особливому поясненні — він сприймався безпосередньо, логіка і містика не суперечили одне одному, перша служила містичному сприйняттю «таємниці Божої».

Цілісність середньовічного світу уособлювалася Богом, він визначав долю речей, а не їх відносини з іншими предметами світу, в якому не було об'єднуючого початку і Бог виступав свого роду інтегратором. В середньовічній науці не було уявлень про «самозаконність» світу, не було ґрунту для ідеї про закони природи, чисто речові, не одухотворені Богом зв'язки не мали авторитету істини. Бог стояв за речами Природи як майстер за створеною ним річчю. Звідси схоластичне, книжне вивчення світу, коментування праць відомих теологів, античних мудреців в відриві від життя (так, наприклад, обговорення питання про наявність плям на Сонці здійснювався як аналіз праць Арістотеля, без спеціального спостереження за зіркою). В цих умовах провідними науками були, природно, теологія і схоластична філософія, а головним авторитетом (після, зрозуміло, Бога) був Арістотель, якого навіть порівнювали з Христом в науці.

Але потреби господарювання спонукували вивчати грунти, метали, спостерігати природу, робити фізичні і хімічні досліди, і т.п. В цих умовах зростала роль експериментального відношення до світу. Розвиток природничих наук став висувати експеримент на місце авторитету. Суперечливість цієї ситуації яскраво проявилася в одній з провідних наук Середньовіччя — алхімії. Будучи шаленими експериментаторами, алхіміки бачили вихід до нового знання тільки через одкровення в ході містерії як особливого стану свідомості. Задача вченого — «розчаклування» світу, пошук здібностей бачити відкриття, а власне хімічні досліди були якби реалізацією, демонстрацією побаченого в містичному осяянні. Справжній алхімік прагнув одержати не золото, а знайти спосіб його одержання. Незважаючи на таку «методологію» наукового пошуку, в епоху Середньовіччя в Європі були винайдені годинник, налагоджене виробництво паперу, з'явилися дзеркало, окуляри, проводилися медичні досліди, аж до анатомічних. В міру розвитку практики господарювання, нагромадження дослідних знань кредо Августина — «Вірую, щоб розуміти», неухильно витіснялося новим — «Розумію, щоб вірити» (П. Абеляр). Це готувало грунт для стрибка в розвитку експериментальних наук, нової ідеології об'єктивності наукового пізнання.

Розглянутий науковий світогляд реалізовувався і в системі освіти. Насамперед вона виступала як освіта релігійна — в соборних і монастирських школах, де учні читали і коментували Біблію, твори отців церкви. Богословські знання домінували і в світській освіті (міські школи), а також в університетах, що з'явилися в XI ст. Однак до XV ст., коли в Європі нараховувалося вже 65 університетів, в них крім богослов'я вивчали право, медицину, мистецтво, а надалі — і природничі науки.