Культура Західної Європи XVII ст
З цих основних принципів світосприйняття барокко іноді робились цілковито протилежні висновки. Одні художники, відкидаючи тезу гуманістів про доброчесну природу людини, утверджували думку про споконвічну зіпсованість людської натури, оголошуючи причиною цього первородний гріх, а можливість спасіння людини вбачали лише у дотриманні релігійних догм. Пороки дійсності вони пояснювали знехтуванням принципів християнської віри. Інші ж, відкидаючи потворну реальність, воліли одягати броню аристократичного презирства до світу і творили «мистецтво для обраних», замикаючись у «башті із слонової кістки».
Разом з тим, в мистецтві Барокко одержали своєрідне відображення й настрої народних мас, пригнічених феодальними й релігійними війнами, мас, які жадали миру й соціальної справедливості, але не могли знайти реального виходу із свого становища. Тому поряд з аристократичним барокко в культурі Європи існувало й барокко демократичне, «низове». Зберігши й поглибивши критичне зображення дійсності, властиве художникам Ренесансу, кращі митці барокко змальовують її у всіх властивих їй трагічних протиріччях. У їх творчості немає тієї ідеалізації реальності, до якої неминуче приходили митці Ренесансу кожного разу, коли намагались представити свої ідеали реалізованими й торжествуючими у житті. Усвідомлення трагізму й нерозв'язності суперечностей світу породжує у творах митців барокко песимізм, іноді похмурий та уїдливий сарказм.Художники Ренесансу проповідували арістотелівський принцип наслідування природи; мистецтво вони розглядали як дзеркало, що стоїть перед природою і відтворює світ не тільки достовірно, але й загально значимо. Натомість для митців барокко таке розуміння мистецтва є цілковито неприйнятним, оскільки оточуючий світ уявляється їм хаотичним й непізнаванним. Тому місце наслідування (мімесісу) повинна зайняти уява. Тільки уява, що спрямовується й дисциплінується розумом здатна з хаосу явищ і предметів творити сяку-таку картину світу.
Однак, навіть уява може створити лише суб'єктивний образ реальності: сутність й тут залишається загадковою й незрозумілою. З цим пов'язана одна з важливих рис культури Барокко: в художньому творі нерідко виявляється множинність точок зору, суміщення в образній єдності несумісних, на перший погляд, явищ й предметів. У результаті контури описуваного якби розмиваються, з'являється велика кількість самодостатніх деталей, живописних і яскравих, які, проте, не утворюють цілісного образу. Конкретним проявом цього особливого плюралістичного погляду на життя є систематичне перенесення в образній системі якостей мертвої природи на живу і навпаки, наділення рухливістю й почуттями навіть абстрактні поняття, символізм й алегоризм, складна метафоричність, заснована на поєднанні далеких одне від одного явищ й предметів, причому не за основними, а побічними і неявними ознаками. Відчуття недостовірності знань художників про оточуючу реальність у творчості Барокко акцентується декоративністю, театральністю і схильністю до яскравої деталі, до дивовижних порівнянь, до гіпербол, особливого роду гротеску, які не полегшують, а навпаки, утруднюють проникнення до світу художнього твору.
Класицизм, сформувавшись в Італії у кінці XVІ ст., досягає розквіту у французькій культурі XVII ст. у період зміцнення абсолютної монархії, коли буржуазія тимчасово об'єднується з королівською владою у боротьбі проти середньовічних структур в політиці та економіці за єдину централізовану національну державу. Основний естетичний принцип класицизму — відповідність природі, що розглядається як еталон організації, мірило мудрості, ідеал гармонії і досконалості. На думку класицистів, об'єктивно властива Всесвітові краса (симетрія, міра, гармонія і т.д.) повинна відтворюватись у мистецтві в довершеному вигляді, за античними взірцями. Саме тому творчість повинна відповідати певним нормам і канонам, що пояснювалось також властивим епосі способом мислення, підпорядкованого метафізичним й механістичним ідеям. Нормативність художньої системи класицизму певною мірою відображала художній досвід епохи і сприяла оволодінню професійною майстерністю, але, регламентуючи творчість, обмежувала індивідуальність художника й гальмувала розвиток мистецтва.
Художні образи класицизму відрізнялись логічністю й гармонійністю вираження. Для архітектури типовими були чіткість, геометрична правильність форм і об'ємів, регулярність планування. У живопису провідним стало логічне розгортання сюжету, ясна урівноважена композиція, логічно-об'ємна побудова, підпорядкована роль кольору. У літературі й театрі панувало правило трьох єдностей: часу, місця й дії; жанри поділялись на «високі» (трагедія, ода, епопея) і «низькі» (комедія, байка, сатира).
Література:
1.Виппер Ю., Самарин Р. Курс лекций по истории зарубежной литературы ХVІІ в. – М.,1954.
2.Елизарова М. и др. История зарубежной литературыХІX в. - М., 1961
3.Зарубежная литература средних веков: В 2 Вып. / Сост. Б. Пуришев. - М., 1975.