Культура Стародавньої Греції

Такий демократизм був викликаний військовими міркуваннями. Активність персів у VI ст. привела до занепаду малоазіатських колоній, і центр політичного і культурного життя перемістився в Афіни. Участь торгово-ремісничого населення в політичному житті поліса дозволило Афінам створити могутній флот і не тільки перемогти персів, але й очолити антиперський Еллінський союз. Саме використання економічної могутності всієї зони Егейського моря забезпечило розквіт культури Афін в V ст. до н.е.

В другій пол. V ст. протистояння торгово-ремісничого стану і родової аристократії перетворилося в протистояння Афін і Спарти. 30-літня війна між двома коаліціями держав підірвала економічну і політичну міць Греції.

Значну роль в еволюції соціальної структури грав суспільний світогляд. Як і в Єгипті, міфологія в Греції споконвічно фіксувала і символічно інтерпретувала сезонні землеробські роботи: культ Деметри, богині родючості (дочка якої, Персефона, третина року проводить у підземному царстві), культ Діоніса, бога родючості і виноградної лози, виноробства; орфічний культ. Пізніше, як і в Єгипті, виник мотив загробного світу, потойбічного існування. У культі Деметри щасливе посмертне існування (воздаяння) забезпечувалося присвятою і виконанням визначених обрядів. В орфіків і в культі Діоніса народилася ідея безсмертної душі, здатної на існування окремо від тіла. Але якщо орфіки створили складну картину посмертного воздаяння, вважаючи, що душа переселяється з одного тіла в інше, і відсуваючи момент злиття з божеством в далеке майбутнє, то простонародний культ Діоніса демонстрував можливість «регулярного» звільнення душі під впливом вина, в оргіастичних ходах. Демократичній свідомості імпонувала така легко досяжна свобода, ілюзорне, але реально відчутне поліпшення свого становища.

Незалежно від свого змісту різні культи виконували консолідуючу роль: або в місцевих (родових) полісних масштабах, або ставали ідеологією навіть міжполісних об'єднань: доричний гексаполіс навколо святилища Аполлона в Кніді, об'єднання 12-ти племен Північної і Центральної Греції з центром у Дельфах. Об'єднання племен якби на релігійному грунті стали прообразом наступних політичних і військових союзів.

Під впливом трудової і соціальної практики міфологія був піддана систематизації (Гесіод) і навіть спрямованій обробці (орфіки). Але етапним в зародженні нової форми свідомості варто вважати осмислення алегоричного, предметно-речовинного змісту міфу, наприклад, міф про Діоніса сприймався як метафора виноградарства і виноробства. В період виникнення філософії такого роду «побутові» інтерпретації міфів продовжувалися і множилися.

Розходження в соціальних позиціях основних конфронтуючих сил — хліборобів, аристократії і купецтва — сприяло остаточному формуванню основних напрямків у філософії — матеріалізму, об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму, що визначили в свою чергу і основні підходи в мистецтві.

Ціннісні установки, характерні для героїчної епохи, були результатом орієнтації на родові ідеали, тоді як для громадянського суспільства достатніми були норми, тобто слідування законам (матеріалізм). Опозиційне відношення до міцніючого впливу торгово-ремісничої чужоземної ідеології зблизило згодом громаду з її родовою аристократією так, що аристократ Платон виступав проти приватної власності, звівши общинні ідеали і традиції військової демократії в принцип державного устрою. Сам об'єктивний ідеалізм Платона можна витлумачити як поетизацію закону, процесу його усвідомлення, державного втілення.

Оскільки для торгово-ремісничої верстви закони поліса довгий час були ворожими, а етнічне середовище далеким, остільки всі суспільні норми поведінки сприймалися нею як штучні, суб'єктивні (софісти). Така точка зору була близька рабам і декласованим елементам. Слід, однак, мати на увазі, що відношення до різних течій в філософії мінялося в залежності від зміни становища даного прошарку в суспільстві.Розпад старих родових зв'язків, ріст особистої економічної самостійності привели до росту самосвідомості, фактично до становлення особистості в сучасному сенсі цього слова. Виник інтерес до духовного світу людини, до її індивідуальності. Це кардинальна зміна структури суб'єкта не могла бути ще усвідомленою, але була відзначеною і вираженою в різних формах суспільної свідомості. Насамперед інтерес до внутрішнього світу виразився в оформленні лірики як літературного жанру (в VII ст. до н.е.). І природно, що провідною темою нового жанру стала любов. Поряд з найбільш яскравою лірикою про любов-пристрасть (поетеса з о. Лесбос Сапфо, Алкей, Піндар) виникла лірика про любов-гру, розвагу або різновид інтелектуального спілкування, де також виявляється індивідуальність (Анакреонт). Поряд з інтимною лірикою (а може, на противагу) виникла лірика громадянська, що звернулася вже до суспільства, а не до окремого героя (Солон, Тіртей), а також ямби — вірші повчальні, нерідко сатиричної спрямованості (Архілох, Мімнерм, Гіппонакт).