Теорія культури
Зображаючи тварин, людина таким чином пізнавала світ, виявляла свою віру в магічну силу малюнка, первісної скульптури. Так, у печері Монтеспан (Франція) знайшли глиняну фігуру ведмедя без голови; біля ніг його лежав череп справжнього ведмедя. Вочевидь, до фігури прилаштовували закривавлену голову вбитого звіра і, кидаючи спис у глиняного ведмедя, вірили, що це допо¬може вполювати справжнього.
У печері Санта-Ізабель (Іспанія) було знайдено зображення людей у мас¬ках звірів. Мабуть, виконання магічного танцю перед полюванням мало забезпе¬чити успіх. Вбиваючи списом глиняного ведмедя, людина вірила, що це допомо¬же їй вполювати справжнього. Одягаючи маски звірів та виконуючи «танець буйволів», люди сподівалися, що це приведе буйволів у їх край. Так виникає магія, за допомогою якої людина вдосконалюється в справі приборкання звіра. Тема звіра в мистецтві палеоліту домінує. Це — вияв тотемістичного покло¬ніння тварині. Зображень людини мало. Переважно це зображення жінок, які не стільки втілювали красу, скільки служили магічним цілям. Насамперед, це стосується так званих «палеолітичних Венер» — зображень жінок, відтворених за таким загальним принципом: кінцівки ледь позначені, голова без чітких рис обличчя, але виразно підкреслені ознаки жінки-матері. Відсутність рис обличчя пояснюється тим, що основним завданням художника було зобразити саме ма¬теринські функції жінки. Від холоду, хвороб, нападів хижаків і ворогів гинуло багато членів племені. Зображення материнства слугувало запорукою, продов¬ження роду. Звідси й культ жінки-матері в епоху палеоліту.
У мистецтві мезоліту, навпаки, центральне місце посідає людина, її зобра¬жають схематичніше, умовніше порівняно з фігурою звіра, проте в динаміці. Очевидно, важливіше було показати дії людини, а не її саму. Іноді фігура людини змальована лише штрихами, які передають тільки схему руху. Враження рух; створюється шляхом повторення однакових силуетів. І тварина, і людина зо бражені менш правдоподібно, ніж в епоху палеоліту. Але це не втрата майстерності змінилася мета мистецтва: якщо раніше важливо було передати зовнішністі об'єкта зображення, то тепер художник робить спробу відобразити особливост натури, охарактеризувати їх. Тому важливішими, ніж детальне зображенню людини, є зображення її дій — як вона бігає, полює, танцює тощо. В цей періо/ створюються динамічні багатофігурні сюжетні сцени, які свідчать про більїі глибоке, ніж раніше, відображення світу у свідомості людини.
Мистецтво неоліту, мистецтво людей, які опанували вже скотарство п землеробство, помітно відрізняється від творчості людей, що займалися лише полюванням та збиранням дарів природи.Людині палеоліту було необхідно добре знати звіра як об'єкт полювання, В неоліті життя людей залежало вже не тільки від вдалого полювання, але й ві^з врожаю, відповідно — від погоди. Людина починає замислюватися над явищами , природи, пояснити які не може. Тому у неї виникають уявлення про надприрод¬ні невидимі сили, які керують погодою, кліматичними циклами, рухом світил. Так виникають базові міфологічні сюжети, що стали згодом основою міфологіч¬них систем найдавніших цивілізацій. Наприклад, у багатьох народів існують міфи про походження світу з яйця (найчастіше золотого), про завмирання природи восени та її оживання навесні тощо. А для зображення цих сил необ¬хідні особливі образи — жоден з відомих не підходить, коли виникає потреба втілити в мистецтві життєдайну силу води, сонця, землі, вогню. Звідси беруть свій початок умовно-орнаментальні форми художнього зображення. З'являють¬ся організовані ритмічно й абстрактні за змістом мотиви. Зображення людини і тварини схематизуються, стилізуються, стаючи символом; зароджується малюн-кове письмо — піктографія. З'являється уявлення про прямокутник, коло, си¬метрію. Свої знання людина застосовує під час виготовлення речей. Наприклад, первісний ремісник за формою тіла птаха створює ківш для води. Предмети вже не тільки утилітарні, вони оздоблені. Людина прагне прикрасити всі речі, які її оточують: кераміку покриває орнаментом, дерев'яне начиння прикрашає різь¬бою, а плетення — візерунками. Передусім за цим приховане магічне пориван¬ня «освятити» річ. Водночас людина прагне вже не лише використовувати пред¬мет, але й робити його гарнішим, несхожим на інші.
Найважливішим явищем, що характеризує пізній неоліт і, особливо, епоху бронзи, є поява мегалітичної архітектури. Первісна людина давно вже вміла зводити будівлі — напівземлянки, дерев'яні або глиняні житла, але вони вико¬ристовувалися з утилітарною метою. Пам'ятники ж мегалітичної культури мали вже релігійно-культове призначення.
Мегалітичні будівлі можна поділити на три види. Менгіри — вертикально поставлені камені, іноді покриті рельєфами, іноді злегка оброблені, виконані у вигляді скульптури. До останніх належать монументальні зображення кам'я¬них риб, створені у Вірменії (вішапи). Іноді кам'яні стовпи завершувалися голо¬вою людини (Франція) або тварини (Сибір). Мабуть, у давнину такі споруди були об'єктом поклоніння або місцем церемоній.
Дольмени — чотирикутні будівлі з каменю. Найпростіший дольмен — два вертикально поставлені камені, перекриті третім. Завершений дольмен складається - з чотирьох щільно припасованих плит, які утворюють чотирикутник. Стіни пе¬рекрито п'ятою плитою. У деяких дольменах внутрішні сторони плит розписані символічними знаками. Дольмени позначали місця поховання членів роду.