Теорія культури
З винайденням нового металу (бронзи) розширюються товарний обмін і політичні контакти між окремими районами. Починаються постійні зіткнен¬ня між племенами за володіння худобою, пасовищами. Виникає культ вождя, який вимагає особливого ставлення до себе як при житті, так і після смерті. Саме для вождів споруджують перші заупокійні кургани (насипи над похо¬ваннями).
З'являється родоплемінна аристократія, яка утворює клас, що вже не роди¬чається з простолюдом — підставою були воєнні подвиги предків або якісь інші заслуги перед спільнотою. Саме з цього класу формувалися жерці та старійшини.
Зародки наукової свідомості. Первісну людину цікавив зв'язок ре¬чей в навколишньому світі та властивості цих речей. З раннього дитинства вона мала засвоїти, що вогонь, вода, гроза, звірі — це небезпека; що існують корисні та отруйні рослини; що слід розрізняти місцевості, придатні для життя, і ті, які приховують у собі загрозу. Наш пращур намагався зрозуміти ритми природи, полегшити своє життя винаходом примітивних механізмів; мандрував, знайоми¬вся зі звичаями інших народів; спостерігав за навколишнім світом. Він прагнув лікувати хвороби, щоб уникнути смерті. Діти, що доглядали його в старості, мусили мати примітивні знання, аби вижити в суворій боротьбі з оточенням. Отож, формувалася нова функція лівої півкулі мозку — здатність логічно мислити.
Зародком науки була магія. Первісний чаклун використовував ознаки'подіб¬ності тих чи інших речей, загальні властивості їх перетворення. Знахарі, що вивчали якості рослин і мінералів, не лише впливали на психіку, викликаючи, завдяки застосуванню тієї чи іншої речовини, стан сп'яніння чи галюцинації, а й реально лікували людей. Досвід пізнання був довгим, сповненим протиріч. Внаслідок відсіювання марновірства й закріплення знань про якості матеріаль¬них речей повільно формувалося точне знання про природу.
За відсутності писемності знання передавалися усно і закріплювалися, як зазначалося вище, у вигляді міфів та ритуалів. Водночас практичний досвід бороть¬би з природою вимагай накопичення певної суми теоретично-практичних знань, формування певних технологій.
Зокрема, це пояснюється переходом до землеробства, бо циклічний харак¬тер останнього обмежував час для пошуків їжі і поклав початок інтенсифікації розумової діяльності та вивченню природи.
Осіле життя диктувало нові вимоги. Звірі одомашнювалися, рослини куль¬тивувалися. Від стихійної селекції (відбір корисних порід рослин і тварин) людина переходить до систематичного перетворення. Хатини і напівземлянки поступа¬ються справжній, хоча й примітивній, споруді, яку слід розглядати не як мистец¬тво, а як зародження інженерної справи. Виникає також поняття грошей, що пояснюється формуванням множини цінностей, які відповідають грошовому еталону (мушлі, камені, рідкісне пір'я птахів, зуби звірів тощо).
Нормою для первісного суспільства стає диференціація чоловічого й жіно¬чого. Зазвичай хлопці та дівчата виховувалися окремо. Для того, щоб стати дорослим, слід було пройти важке випробування — ініціацію, під час якої підлі¬ток зазнавав численних ритуальних каліцтв і набував знань, які раніше від нього приховувалися.
Найбільш інтелектуальні члени племені ставали звичайно жерцями", які усно передавали нащадкам суму знань і спостережень над природою, зберігали й розвивали сюжети міфів, були знавцями ритуалів. Вони накопичували знання про властивості рослин, прикмети погоди, рух небесних світил тощо. Жерці займалися не лише магією, але й систематизували дані про природу та людину. Отож, зародки науки найчастіше зосереджувалися у руках жерців.
Мистецтво первісного суспільства. Мистецтво виникає найчасті¬ше як священна гра, магічне втілення в- художньому образі якихось важливих якостей речей світу.
Першим прагненням щось зобразити можна вважати зиґзаґоподібні смуги на стінах давніх печер, які правили не за житло, а за храми. Лінії перекривають одна одну і справляють враження випадково проведених, але це були спроби людини передати суть руху життя. Слід згадати і про відбитки людських долонь, залишених поруч.Перші зображення тварин настільки примітивні, що складно буває визна¬чити навіть породу звіра. Але з часом малюнок вдосконалюється, наприкінці епохи палеоліту людина вже чіткіше вимальовує не тільки контури тварини, але й дрібні шерстинки. В зображеннях з'являється ілюзорна об'ємність. Якщо спо¬чатку використовували лише один колір, то тепер художники вдаються до двох чи трьох. Фарби використовують природні, мінеральні — вохру, сажу, крейду та ін. їх наносять примітивними пензлями — жмутом вовни, пучком трави, просто рукою. Перехід від зображення, яке наносили пальцем на м'який шар глини, до використання фарб свідчить про розвиток мистецтва. Основний ра¬йон поширення мистецтва настінного живопису епохи палеоліту — територія сучасної Франції та Іспанії. Майже всі зображення цієї епохи стосуються тва¬рин, на яких людина полювала, яким поклонялася. Одна з найвідомідшх зна¬хідок — печера Альтаміра в Іспанії, де¬які тварини на її стінах зображені май¬же в натуральну величину вражаюче пе¬реконливо. Наприклад, в зображенні бізона точно відтворені його анатомічні особливості та пропорції. На стелі альтамірської печери намальовано близько двох десятків бізонів, коней, кабанів. Кожне зображення зокрема — чудове, але фігурки розташовані безладно, композиції як такої ще, власне, немає; відсутня лінія обрію, відчуття верху та низу, пейзажний фон тощо. Це свідчить про зіркий погляд та майстерність, водночас людина палеоліту ще не усвідомлю¬вала повністю зв'язків, які існують між явищами світу. Щоправда, наприкінці палеоліту вже робляться перші спроби згрупувати в малюнку звірів, об'єднати їх в один сюжет.