Теорія культури
Відомий історик XX ст. А. Тойнбі слова «культура» і «цивілізація» вживає як синоніми. Він розглядає історію людства як утворення низки цивілізацій, не поєднаних між собою. Поняття цивілізації в його розумінні стосується будь-якого артефакту: чи то твору мистецтва, чи то винаходу колеса або якогось іншого механізму. Водночас цивілізацію А. Тойнбі розглядає як певну концепцію життя, його структуру. Інші вчені розуміють «культуру» як сферу духовності й «цивілізацію» як сферу техніки. Існує й така точка зору: цивілізація — це найвища стадія культури, яка виникає після переходу від мисливства і скотар¬ства до осілого землеробства.
У цьому рефераті ми дотримуємося концепції тих вчених, які розрізняють цивілізацію та культуру.
Поняття «цивілізація» охоплює всі надбання, що були створені для комфор¬ту людини: машини, меблі, посуд і т.ін. Поняття «культура» — це явище духов¬ного життя: релігійно-філософський світогляд людей, їх прагнення будувати життя за законами справедливості (політика), наука та освіта, живопис, скульптура, архітектура, музично-театральне мистецтво, література та ін. Щоправда, провести межу між культурою та цивілізацією інколи доволі складно. Наприклад, будин¬ки, одяг, посуд, насамперед, мають прикладне значення, але часто вони є справж¬німи творами мистецтва. Культура, на відміну від цивілізації, ніколи не буває агресивною.
Цілком зрозуміло, що протягом століть уявлення про культуру були різни¬ми. Наприклад, у часи середньовіччя людину, що не знала приписів панівної релігії та не дотримувалася її канонів, вважали безкультурною і дикою. Це бого¬словська концепція культури. Пізніше, з розвитком світських начал, безкультур¬ними вважали людей, які не стежили, наприклад, за новинками літератури, не відвідували концертів, театральних вистав тощо. Це просвітницька концепція культури.
У XVIII—XX ст. зі становленням таких наук, як незалежна філософія, есте¬тика та ін., з'являються більш своєрідні та суб'єктивні погляди на культуру. Наприклад, з'являється концепція культури як гри. Але саме поняття гри було різним. Наприклад, Г. Спенсер вважав, що лише сита людина схильна до куль¬турної діяльності, останню він розглядав як гру надлишкових фізичних сил. Ф. Шіллер стверджував, що у грі людина шляхом фантазії пізнає навколишній світ, моделює ситуації, які не в змозі пережити в дійсності.
Німецький вчений К. Бюхер висунув трудову теорію культури, вважаючи, що вона народжується спільною працею (як приклад він наводив ритмічну пісню, яка об'єднує людей, що виконують важку роботу).
Австрійський психіатр 3. Фройд розглядав культуру як сублімацію, тобто заміну сексуально-біологічних інстинктів створенням різних предметів і творів мистецтва, які символізують бажаний, але недоступний об'єкт потягу. За Фрои-дом, культура — створення житла, одягу, мистецтва — врятувала людство від розчинення в тваринному світі.
Марксисти вбачали в культурі ідеологічну надбудову над економічним жит¬тям суспільства. Вони вважали, що в культурі у прихованому вигляді постійно кипить боротьба інтересів різних класових угруповань.
Деякі вчені XX ст. заперечували зв'язок і послідовність культур. Наприклад, згаданий вже А. Тойнбі стверджував, що великі цивілізації (єгипетська, греко-римська, європейського середньовіччя та ін.) народжуються, розквітають та вмирають у власних межах, не передаючи нічого прийдешності. Це відмова від ідеї прогресу людства як об'єднаної спільноти. Натомість, марксисти вважали, що розвиток культури йде шляхом відмирання «непотрібного» та народження нового, але все життєздатне переходить зі старої культури в нову.
Очевидно, що в кожній позиції є своя правда і усі варто брати до уваги при вивченні світової культури.
- Існує також розрізнення культури та цивілізації за наступною ознакою; цивіліза¬ція починається тоді, коли виникають монументальна архітектура, писемність, міста (Див.: Українська та зарубіжна культура /За ред. Заковича М. — К., 2001. — С.77).
1.1.2. Корені національної культури. В історії культури простежуються дві тенденції. Перша тенденція — це розвиток національних особливостей. Прикладом відданого збереження рідної мови та власної культури є Україна, що у багатовікових поневіряннях та приниженнях зберегла і власне національне обличчя, і прабатьківські звичаї.
Чимало хвиль усіляких чужоземних впливів прокотилося над цією землею: стародавні іранці та середньовічні скандинави, візантійці та Російська імперія, комуністична тиранія — усі прагнули позбавити народ його живої душі, його мови. Проте й сьогодні над нами лунає-дзвенить старовинна народна пісня, народні майстрині тчуть ті ж візерунки, що й їхні прабабусі у сиву давнину.Друга тенденція — прагнення до універсальної культури всього людства, єдиної мови, єдиної релігії, єдиних форм мистецтва. Часто велику роль у єднанні культур відіграє релігія. Наприклад, в країнах ісламу •— азіатських, африкан¬ських, європейських — культура в основних своїх рисах подібна. Те ж можна сказати і про візантійсько-православний культурний регіон, про країни, що спо¬відують буддизм тощо.