Теорія культури
Сучасний глобалізм — тенденція до поєднання різних народів і різних кра¬їн світу — виразно проходить під знаком американізму. Англійська мова та американська масова культура активно проникають навіть у такі традиційно консервативні регіони, як Китай. Місцеві національні традиції (інколи й мови) поступаються чужоземним впливам. Це викликає закономірний опір і прагнен¬ня зберегти національні культурні основи. Прикладом може бути сучасна Фран¬ція, де американізму оголошено справжню війну.
Справді, деякі народи «втрачали себе», розчиняючись у більш сильних культур¬них впливах. Інколи і великі народи відмовлялися від власних давніх культурних основ у ім'я тих, кого вважали більш освіченими та досконалими (наприклад, у Ірані сьогодні вже немає прихильників зороастризму).
У сучасному суспільстві співіснують у складному поєднанні національне та чужоземне, масове та елітарне, традиційне та новаторське. Внаслідок міграцій¬них процесів люди легко втрачають рідні корені, виникають численні змішані шлюби; людина дедалі частіше відчуває себе на кордонах різних культурних світів. У цих умовах набуває особливого значення проблема культурної самоідентифікації. Наприклад, українцем почуватися може не лише етнічний українець, а й свідомий громадянин України, який прагне бути корисним своїй Батьків¬щині. Наприклад, відомий культурний діяч гетьманської доби митрополит Петро Могила був за походженням молдаванином, але не кожен корінний українець може похвалитися таким потужним внеском у справу розбудови української культури, який зробив святитель Петтю./
Складові культури. Пам'ятаючи, яким важливим є дослідження проблем розвитку матеріальної культури, виробничо-економічних відносин тощо, все ж таки зупинимося винятково на явищах духовної культури.
Найважливішою складовою частиною культури є релігійна культура. При¬гадавши афоризм Дж. Фрезера про те, що вся культура походить з храму, вва¬жаємо за потрібне підкреслити історичний пріоритет релігійної свідомості та її культового вираження.
Існує чимало різних моделей політичного життя, юридичних законів, мета яких — забезпечити гармонію та мир у людській спільноті. Політико-правова культура — норми, які регулюють законодавче поведінку людей — теж є об'єктом нашої уваги.
Безумовно, культурний рівень суспільства визначається станом його науки- та -освіти. Є, наприклад, виразна різниця між суспільством, у якому малечу вчать жеб¬рати, і суспільством, де однією зі складових освіти є комп'ютерна грамотність дітей.
Духовне життя суспільства, його релігійно-філософська свідомість, мораль і поняття про добро й справедливість максимально яскраво виявляються в літераратурно-митецькій творчості, яка естетично інтерпретує світ і проблеми лю¬дини. Мистецтво слова, музика й театр, архітектура, скульптура та живопис — найважливіші моменти культурного життя будь-якого суспільства.
Джерела суспільного устрою та права. У свідомості людей па¬леоліту відбувся поділ на своє та чуже. Якщо на ранній стадії буття людська спільнота являла собою проміскуїтетну орду, тобто громаду, в якій не було табу на безладні статеві контакти, то в палеоліті з'являються нові поняття: моя дру¬жина, моя дитина, мій рід. Щоправда, жінку вважали власністю і часто здобува¬ли силою; власністю були й діти, яких можна було, наприклад, принести в жертву ідолові.
З плином часу кровозмішувальні союзи забороняються; регулювання шлюб¬них відносин кладе початок виокремленню того чи іншого роду. Роди групують¬ся в племена та союзи племен. Якщо раніше всередині кожного племені існува¬ла певна система самоуправління, яка підпорядковувалася владі вождя, то тепер група племен під проводом головного вождя утворювала зачаток народу, який відстоював своє право на життя й володіння тими чи іншими територіями у численних кривавих війнах.
Чоловіки в цей період переважно займалися мисливством, жінки — збері¬гали вогонь, добутий з ураженого блискавкою дерева, збирали їстівні коріння та ягоди, приглядалися до диких рослин, починали культивувати їхнє насіння, догля¬дати приручених тварин; виховували дітей, знайомили їх з небезпеками навко¬лишнього світу, розповідали про героїв племені. Саме жінка сприяла переходу до осілого способу життя, землеробства.
Майно, речі, стада свійських тварин, жінки й діти були загальним багат¬ством племені. Тому нерідко шлюби, так само, як і матеріальні цінності, стано¬вили предмет колективного інтересу. Вважають, що саме в період палеоліту виникав інститут старійшин, що чинить суд і визначає покарання, регулює шлюбний обмін, ініціює колективні роботи та визначає компенсацію за них.З переходом від мисливства та збирання дарів природи до скотарства та землеробства відбувається й переорієнтація людського суспільства з матріархаль¬ного ладу на патріархальний. Чоловіки вже не відлучаються надовго від сім'ї, не полюють тижнями в лісах і степах, а пасуть худобу й працюють у полі, на них лягає основне фізичне навантаження. Жінка, яка в епоху палеоліту започаткувала інтерес до осілого життя, до вивчення природи, окультурення рослин й одомаш¬нення тварин, тепер підкоряється владі чоловіка як глави роду.