Прекрасне

У межах естетики XIX ст. прекрасне визначається як універ¬сальна естетична категорія і, як наголошувалось у попередніх розділах, навіть стає основним поняттям при визначенні предмета естетики (Г. Гегель, М. Г. Чернишевський).

Серед тих підходів до прекрасного, які дещо розширювали істо¬ричні традиції, слід звернути увагу на позицію І. Канта, який пов'язу¬вав прекрасне зі здатністю судження смаку. При цьому Кант підкрес¬лював значення суб'єктивного чинника і розглядав прекрасне не тільки як якість предмета, об'єкта, а і як відношення суб'єкта до об'єкта.

Щодо позиції Гегеля, то він обмежував прекрасне сферою мистецтва і ввів поняття «царство прекрасного». За Гегелем, пре¬красне в природі не є об'єктом інтересу естетики, і уваги заслуговує лише художньо прекрасне, адже «краса мистецтва є красою, наро¬дженою і відродженою на грунті духа, і наскільки дух і твір його вищий за природу та її явища, настільки ж прекрасне в мистецтві вище заприродну красу». Гегель пов'язував прекрасне з чуттями людини, виз¬начав його як «чуттєву видимість ідеї». Отже, змістом ідеї прекрас¬ного є, на думку Гегеля, загальнолюдське, а формою її вияву в мис¬тецтві – художнє.

Ідеї Гегеля значною мірою вплинули на позицію російського теоретика М. Г. Чернишевського, який, полемізуючи з Гегелем, буду¬вав концепцію прекрасного як антипод гегелівській. М. Г. Чернишев-ський вважав, що не абсолютний дух, а реальне життя є джерелом прекрасного: «Прекрасне – це життя». Це теоретичне положення Чернишевського, викладене в дисертації «Естетичні відношення мистецтва до дійсності», сприймалося сучасниками як практична про¬грама перетворення, оновлення дійсності. Саме ця ідея пізніше транс¬формувалася у марксистську концепцію прекрасного, в межах якої завжди наголошувалося на зв'язку між прекрасним і трудовою прак¬тикою людини, адже, на думку К. Маркса, «людина будує також і за законами краси».

Історія естетики приділяла, як ми показали, значну увагу проблемі прекрасного і пов'язувала його з системою суміжних понять, які допо¬магають розкрити його зміст (користь, доцільність, добро, благо, відповідність, гармонія тощо). Прекрасне існує незалежно від люди¬ни та її свідомості, проте здатність виявити красу або створювати її притаманна лише людині. Оцінка прекрасного залежить від її смаку, ідеалу, спираючись на які людина орієнтується у навколишньому світі. Ця оцінка може бути істинною або помилковою тією мірою, якою вона відповідає об'єктивній цінності прекрасного.

Отже, прекрасне як естетична категорія визначає предмет чи явище з точки зору досконалості як такі, що мають вищу естетичну цінність.

ЛІТЕРАТУРА

Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстети¬ка. – М., 1985.

Міфи Давньої Греції. – К., 1980. Мифологический словарь. – М., 1985.

Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1989.

Словник античної міфології. – К., 1985.

Фрагменты ранних греческих философов. – М.,

1989. – С. 5–17.

Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний

аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. – К.,

1992. – № 35.

Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.