Прекрасне

Категорія «прекрасне» визначає явища з точки зору їх доскона¬лості як такі, що володіють ви¬щою естетичною цінністю.

Основні естетичні категорії «прекрасне», «трагічне» і «комічне» – це своєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксації історичного досвіду естетичної діяльності, фундамент естетичного аналізу мистецтва. Аналіз естетичних категорій має суттєве значення для художньої критики, об'єктивної аргументації оцінки того чи іншого твору, глибокого розуміння творчої діяльності митця.

Розглядаючи категорії естетичної науки, необхідно передусім з'ясувати, що таке категорія.

99

Термін «категорія» (від грец. Іга1е§огіа – висловлен¬ня, ознака) вживається для визначення найбільш узагальнених, фундаментальних понять, в яких відобра¬жена історія освоєння суспільством навколишнього світу за законами краси.

Категорії застосовуються як специфічний апарат аналізу есте¬тичного багатства дійсності і мистецтва.

Спроби визначити категорію «прекрасне», співвіднести його з більш вузькими поняттями, зокрема з поняттями «краса», «піднесене», робилися з перших кроків становлення естетичного знання. Так, ще Платон намагався пояснити, чим відрізняється вислів «що прекрасне» від «що таке пре¬красне». У діалогах «Тімей», «Філеб» він, спираючись на піфагорійську традицію, визначав прекрасне як певну математичну пропорцію.

Нагадаємо, що твори Платона написані у формі діалогу – розмо¬ви, бесіди, можливо, полеміки чи суперечки двох або більше осіб. Найчастіше Платон веде діалог із Сократом або реконструює бесіду Сократа з його другом Федоном, філософом Гіппієм та іншими. За¬лучення до бесіди кількох учасників давало змогу Платону відтвори¬ти різні точки зору на якусь проблему, поставити питання, на які ще треба було знайти відповідь. Греки вважали, що у суперечці наро¬джується істина, і саме через відтворення суперечки Сократа з співбесід¬никами Платон «підводив» читача до сприйняття саме його (плато-нівської) точки зору. Коли створювалися діалоги, Сократ вже покін¬чив життя самогубством, проте Платон дбав, щоб думки його вчителя Сократа, ім'я якого стало символом мудрості, були точно передані. Практично всі дослідники античності зазначають ^що Сократ зробив вагомий внесок не лише у філософію та естетику. Його образ органіч¬но ввійшов в античне мистецтво. Арістофан відтворив суперечливу постать Сократа у своїй комедії «Хмари»; його образ постійно викликав інтерес у грецьких і римських скульпторів, які, зображуючи Сократа, підкреслювали контраст внутрішнього і зовнішнього світу філософа.

Сократ схилявся до думки, що прекрасне тотожне корисному і при визначенні прекрасного слід враховувати чинник доцільності. Філософ намагався переконати своїх опонентів у відносності людських уявлень про прекрасне. Один і той самий предмет може бути прекрас¬ним і потворним. Усе залежить від того, наскільки він відповідає своєму призначенню.

Якщо піфагорійці при визначенні прекрасного наголошували на значенні фізичних пропорцій, то Сократ вважав, що краса може існу-

100

вати поза чіткими пропорціями, а критерій прекрасного пов'язаний з пізнанням людини.

Платон, аналізуючи погляди Сократа, його полеміку з Гіппієм, наводить висловлювання Геракліта про те, що найкрасивіша мавпа потворна, якщо її порівнювати з людиною, а наймудріша людина при порівнянні з богом здається мавпою. Отже, прекрасне – це не окре¬мий предмет, а дещо спільне для ряду речей або явищ.

Полемізуючи з Гіппієм, Сократ не погоджувався з думкою про те, що прекрасне – це доповнення до певного предмета. На думку Гіппія, доповненням, що робить предмет прекрасним, є золото. Сократ не міг з цим погодитися; він говорив, що видатний скульптор Фідій, створюючи образ богині Афіни, зробив їй очі зі слонової кістки. Чи Фідій не знав, що золото є завершенням побудови прекрасного? Чи, може, не золото несе значення завершуючої ознаки прекрасного?

На нашу думку, найбільше досягнення діалогів Платона перед¬усім і полягає у відтворенні тих точок зору, які вже існували: