Театр

ВІЛАР ЖАН (1912–1971) – французький актор і режисер. Специфіку його художніх пошуків зумовив принцип полярності, що, з одного боку, був пов'язаний з наслідуванням кращих традицій французького театрального мистецтва, а з іншого – з яскравими новаторськими експериментами. На сцені Національного театру Франції Ж. Віларом були поставлені як спектаклі класичного репер¬туару – «Од» Корнеля, «Макбет» та «Р'ічард III» У. Шекспіра, п'єси Мольєра, так і твори драматургії XX ст. (О'Кейсі, Б. Брехта та ін.).

Творчій манері Ж. Вілара була притаманна інтелектуальна витонче¬ність, яку значною мірою стимулювали прекрасна освіта митця і широта його художнього діапазону – режисерсько-акторська діяльність ор¬ганічно поєднувалася Ж. Віларом з поетичною творчістю. їм я Ж. Вілара в історії французького і світового театрального мис¬тецтва асоціюється зі створенням оригінальної моделі трагікомічного.

тація. Цй тенденція чітко простежувалася у спектаклях, поставлених Ж. Віларом з Ж. Філіппом у головних ролях (Франція), Л. Олів'є, П. Бруком (Англія), Е. Де Філіппо (Італія).

У другій половині XX ст. виникла практика проведення теат¬ральних фестивалів, що відкрили можливості для обміну творчим дос¬відом і сприяли діалогу культур. Цей рух був започаткований Авінь¬йонським фестивалем Ж. Вілара, традиції якого тривають і донині, стимулюючи появу нових театральних форумів.

Театральне мистецтво Західної Європи XX ст. цікаве і своїми відверто формалістичними пошуками, що велися у межах експресіо¬нізму та сюрреалізму.

230

Експресіоністичний напрям у театральному мистецтві 20-х років був найяскравіше представлений у творчості німецьких драматургів і режисерів Е. Піскатора та М. Рейнхардта. У своїх спектаклях вони відтворювали атмосферу «експресіоністичної напруги», ви¬користовуючи для цього «гру світла та тіні», що давало змогу підміни¬ти звичайні декорації уявними, вносили значні корективи у розробку композиційної побудови спектаклю, в прийоми акторської гри тощо.

Принципи сюрреалізму мали значний вплив на творчість відомо¬го французького драматурга та режисера А. Арто, який намагався створити «театр жорстокості». У своїх спектаклях він відтво¬рював сни, тяжіння до злочинів тощо, намагаючись таким чином пока¬зати, що людиною керує позасвідома сфера її психіки, яка і визначає сутність людської особистості. Пошуки Арто мали великий вплив на розвиток світового театрального мистецтва: на творчість С. Беккета та Е. Іонеско, а також на художні експерименти сучасних театраль¬них режисерів, зокрема А. Васильєва.

Ситуація, що сьогодні склалася у театральному мистецтві України, ототожнюється з діяльністю провідних стаціонарних театрів країни, а також з творчими пошуками театрів-студій, які є важливою складовою сучасного театрального руху. Мета цих художніх експериментів по¬лягає у необхідності створити цілісну модель українського театрально¬го процесу кінця XX ст.

Отже, феномен театрального мистецтва пов'язаний з осмисленням художньої спадщини минулого, з твор¬чими пошуками сучасних театральних діячів, які фі¬лософськи осмислюють світ і намагаються розкрити морально-психологічний стан особистості.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.