Театр
Театр (від грец. їпеаігоп – місце для видовищ, видовище) – це вид мистецтва, ш.о образно відбиває дійсність, художньо опановує світ у формах драматичної дії.
Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдя¬ки синтезу драматургії, архітектури, живо¬пису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежи¬ти певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мис¬тецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють пе¬реважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а да¬лі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.
Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчіс¬тю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтвор¬чості^ театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосе¬редньо беруть участь принаймні п'ять осіб:
1 тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетво¬рюється у твір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він пови¬нен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, ви¬будувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес над¬звичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розді¬ляє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфі¬ку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на
222
композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, ство¬рити важливий емоційний фон спектаклю.
Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує пові¬рити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засо¬бами акторської майстерності: системою зображувально-виражаль¬них прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.
Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його пере¬важно від усіх видів мистецтва (виняток – хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої твор¬чості, спостерігати створення художнього образу власними очима.
Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що ви¬кликає почуття емпатії – співпереживання у глядача, приводить його до катарсису – духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзав¬дання мистецтва взагалі.
Театр має свої родові модифікації:
Витоки мистецтва театру пов'язані з давніми ритуалами, обрядо¬вими дійствами доісторичної людини. Можна припустити, що, нама¬гаючись відвести від себе гнів духів, наші пращури відчували у собі позасвідому потребу в осмисленні дійсності через її дійову імітацію. Ці обрядово-ритуальні дії набули поширення у часи Стародавнього Єгипту
223
і були пов'язані з культом бога Осіріса. Проте свого апогею вони досягли у давньогрецьких обрядах на честь бога Діоніса, який ніс людям радість життя, веселощі, розваги (див. главу «Категорії ес¬тетики», розділ «Трагічне»). Саме діонісійські образи і стали основою для виникнення трагедії, комедії та драми, розвій яких пов'язаний з культурами Стародавніх Греції та Риму.
Мистецтво давньогрецького театру мало надзвичайно умовний характер і являло собою діалог між хором та актором. Розквіт цього виду мистецтва був пов'язаний з іменами трьох поетів-трагіків:
Есхіла (525–456 до н. е.), Софокла (496–406 до н. е.), Евріпі¬да (480–406 до н. е.), творча спадщина яких і нині привертає увагу сучасного театрального мистецтва. Творчість цих поетів мала тісний зв'язок з традиціями давньогрецької міфології, з якої вони здобували натхнення, брали основні теми, мотиви, сюжети для своїх творів: три¬логія про Едіпа – «Лай», «Едіп», «Семеро проти Фів» (Есхіл);