Кінематограф

Французька «нова хвиля» безпосередньо асоціюється з творчі¬стю Ж. Л. Годара – «На останньому подиху»; Ф. Трюффо – «400 ударів»; А. Рене – «Хіросіма, моя любов». Фільмам цих режисерів були притаманні імпровізаційність, репортажність, що дало змогу митцям відобразити абсурдність світу, жорстокі закони суспіль¬ства, які пригноблюють особистість.

Теоретичним підґрунтям художніх пошуків режисерів «нової хвилі» стала французька інваріація філософії екзистенціалізму, що була репрезентована концепціями Ж.-П. Сартра, А. Камю та С. де Бовуара.

239

ВІСКОНТІ ЛУКІНО (1906-1976) – італійський кінорежисер, один з яскравих представників європейського елітарного кіно. Характерною особли¬вістю його творчої спадщини є чітко ви¬ражена тематична спрямованість. Лейт¬мотивом усіх фільмів режисера стали теми сім'ї, краси і трагічної самотності, особливості інтерпретації яких були сти¬мульовані евристичним потенціалом біо-графізму митця. Картини Л. Вісконті «Земля тремтить», «Найвродливі-шй», «Рокко і його брати», «Загибель богів», «Смерть у Венеції», «Людей», «Родинний портрет в інтер'єрі» та «Безвинний», незважаючи на стильові розбіжності та часову дистанцію, склада¬ють своєрідний цикл. Якщо теми сім'ї і трагічної самотності були об'єктом художнього осмислення багатьох режи¬серів світу, інтерпретація теми краси ста¬ла ознакою творчості Л. Вісконті. Особ¬ливості світобачення, специфіка образно-стильового рішення фільмів закріпили за Л. Вісконті титул «першого естета» кіномистецтва.

Характерною особливістю кіномистецтва Франції ЗО–60-х років XX ст. був його постійний зв'язок з процесами, що відбувалися у філософському середовищі. Так, творчість провідних кінематографістів країни (М. Карне, Ж. Ренуар, А. Рене та ін.), які працювали у різні історичні періоди, займали різні естетичні позиції, була стимульована концепціями видатного європейського теоретика А. Бергсона.

Американська «контркультура», яка спиралась на кон¬цепції неофрейдизму, ідеї молодіжного бунту, була представлена фільмами А. Пенна «Погоня» і «Маленька, велика людина»;

М. Ніколса «Випускник»; Д. Хоппера «Легкий їздець»; М. Фор¬мана – «Політ над гніздом зозулі» тощо.

Значний вплив на американський кінопроцес 60-х років мала лі¬тература і громадська діяльність Дж. Осборна та Дж. Керуака, що визначила образно-тематичну спрямованість явища «контркульту ри».

Тяжіння до виникнення нових напрямів відбувається в 60-ті роки XX ст. і у країнах Східної Європи, зокрема, у Росії виникає

240

«рух шестидесятників», який у мистецтві кіно асоціюється з твор¬чістю М. Хуцієва – «Застава Ілліча» та «Липневий дощ»;

А. Тарковського – «Іванове дитинство»; Г. Данелія – «Я крокую по Москві», «Не сумуй», і став кінематографічною реф¬лексією на «хрущовську відлигу».

Світове кіномистецтво 70–90-х років пов'язане з творчістю його видатних персонали, які у своїх фільмах зверталися до різних філософсько-естетичних концепцій, що допомагали їм висловити про¬тест проти бездуховності, утверджувати ідеали гуманізму, цінності високих людських почуттів.

Три останні десятиріччя XX ст. стають зоряним часом для видат¬них художників сучасності: Ф. Фелліні – «Рим», «Амаркорд», «А корабель пливе...»; М. Антоніоні – «Забріскі Пойнт», «Про¬фесія: репортер»; Л. Вісконті – «Загибель богів», «Смерть у Венеції», «Людвіг», «Родинний портрет в інтер єрі» (Італія);

І. Бергмана – «Зміїне яйце», «Осіння соната», «Фанні та Олек¬сандр» (Швеція); А. Куросави – «Сім самураїв», «Тінь воїна», «Ран» (Японія); А. Тарковського – «Андрій Рубльов», «Соля¬рке», «Сталкер», «Ностальгія» (Росія).