Кінематограф

ня у схованку людської психіки та пояснення специфіки позасвідомо¬го. Експерименти французьких авангардистів і німецьких експресіо¬ністів стали яскравими кіноілюстраціями психоаналітичної теорії.

Своєрідною альтернативою європейському кінематографу 20-х років було американське кіномистецтво, що характеризувалося

237

реалістичним відображенням дійсності у фільмах Е. фон Штрогейма (1885–1957) – «Жадоба»; К. Відора (1894–1982) – «На¬товп»; у трагікомедіях Ч. Чапліна – «Пілігрим», «Парижанка», «Золота лихоманка» та ін.

Важливою подією у розвитку мистецтва кіно 30-х років був винахід звуку. Це нове відкриття активно впливало на розвиток системи кіновиразності, стало важливим компонентом кінообразу і привело до виникнення музичних кіножанрів: мюзиклу, кіноопери тощо.Водночас, аналізуючи цей період в історії світового кіномистец¬тва, необхідно пам'ятати, що 30-ті роки XX ст. були пов'язані з гостри¬ми соціальними катаклізмами. З одного боку, велика депресія, що приголомшила США, а з іншого – неминуча небезпека фашизму та тоталітаризму, яка нависла над Європою, породжували у художників 30-х років почуття невпевненості, страху, трагічного передчуття.

Саме тому, досліджуючи кіномистецтво 30-х років, слід урахову¬вати два важливі аспекти: соціальний, який превалював у кінемато¬графі радянського періоду, німецькому кіно та кіномистецтві США, та онтологічний, який дав поштовх до розуміння процесів, що мали місце у французькому кінематографі зазначеного періоду.

Передчуття неминучої трагедії пронизує творчість майстрів французького кінематографа, зокрема фільми «поетичного реалізму» Ж. Превера і М. Карне – «Набережна туманів», «День почи¬нається»; картини Ж. Ренуара – «Велика ілюзія»,' «Правила гри», «Людина-звір». Тому не випадково актором номер один фран¬цузького кінематографа цього періоду стає Жан Габен, герой якого кидає виклик історії і приречений на загибель. Це дало підстави відомому теоретику та історику кіно А. Базену назвати Габена трагіч¬ним героєм сучасності.

Незважаючи на кризовий стан економіки США, що виникає у 30-ті роки XX ст., американське кіномистецтво цього періоду пережи¬вало найвище піднесення та розквіт – свій «золотий вік». Глядач, як ніколи, бажав дивитися кінофільми. Ця несподівана, на перший по¬гляд, ситуація пояснювалася досить просто. Поряд з вишуканими елі¬тарними картинами Дж. Форда (1895–1974) «Грона гніву», «Юний містер Лінкольн», У. Уайлера (1902–1981) «Глухий кут», «Лисички», О. Уеллса (1915–1985) «Громадянин Кейн», що захоплювали своїм новаторством у галузі драматургії, у системі виражальних засобів, приголомшували психологічною глибиною і соці¬альним значенням, набувають поширення комерційні жанри: гангстерські фільми, фільми жахів, мелодрами, мюзикли, вестерни тощо. Отже, аме-

238

риканське кіно 30-х років виконувало певну компенсаційну функцію, відволікаючи глядача від життєвих проблем.

Кінематограф радянського періоду 30-х років XX ст. став своєрід¬ним дзеркалом тоталітарної доби, адже всі тогочасні кінематографічні жанри виконували певні «соціальні замовлення». Яскравим прикладом цього був історика-революційний фільм, представлений дило¬гією М. Ромма – «-Ленгн у Жовтні» та «Ленін у 1918 році»;

трилогією Г. Козінцева та Л. Трауберга – «Юність Максима», «Повернення Максима» і «Виборзька сторона»; картинами С. Ют¬кевича – «Людина з рушницею», братів Васильєвих – «Ча¬паев»; О. її. Довженка – «ІЦорс».

У контексті тоталітарної доби активно розвивався історичний фільм – «Олександр Невський» (режисер С. Ейзенштейн), «Бог¬дан Хмельницький» (режисер І. Савченко), «Петро І» (режисер В. Петров), трилогія «Злива», «Перекоп», «Коліївщина» (режи¬сер І. Кавалерідзе).

Особливе місце у цей період посідав феномен кінокомедії, реп¬резентований творчістю Г. Александрова (1903–1983) – «Ве¬селі хлоп'ята», «Волга-Волга», «Цирк» та І. Пир'єва (1901– 1968) – «Багата наречена», «Свинарка і пастух».

Подальший розвиток світового кінопроцесу в 40–60-ті роки по¬в'язаний з виникненням різних напрямів, що свідчили про цікаві пошуки та експерименти, які відбувалися в його надрах. Біля їхніх витоків стояли видатні митці світового кінематографа. Так, феномен «італій¬ського неореалізму» був пов'язаний з іменами Р. Росселліні – «Рим – відкрите місто», «Пайза»; В. Де Сіка – «Викрадачі велосипедів», «Умберто Д.», «Дах»; Д. Де Сантіса – «Немає миру під оливами», «Рим, 11 годин»; Л. Вісконті – «Земля трем¬тить», «Найвродливіша», творчість яких була стимульована ху¬дожньою спадщиною видатного італійського письменника Дж. Верги.