Культура доби Січового Стрілецтва
Не підлягає ані щонайменшому сумніву величезний позитивний вплив греко-католицької церкви, її військових священиків на особовий склад Галицької армії. Їх заходи, богослужіння, особливо на фронті, справляли велике враження на вояків і викликали піднесення патріотичних почуттів. "У Велику Суботу запросив місцевий парох о. д-р Василь Левицький наш курінь до участи у Воскресній Утрені в парахіяльній церкві св. Петра і Павла, - згадував колишній поручник залоги прифронтового Сокаля на Львівщині С.Шах про Богослуження на Великдень 1919 р. - Ми влаштували перед церквою, при гарній погоді, військову параду під час обходу. При першому співі о. пароха "Христос Воскрес" віддали обі сотні трикратну почесну сальву вистрілів, а з тисячної групи сокальських парафіян і наших бійців понеслась могутнім голосом радісна воскресна пісня "Христос Воскрес із мертвих" і була це найсвітліша хвиля з нашої служби при УГА…".Таким чином, польове духовенство відіграло помітну роль у вихованні особового складу в дусі патріотизму і високої дисципліни. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. та бойових дій на Правобережній Україні були відпрацьовані структура служби, завдання і компетенції її підрозділів, ефективні форми і методи праці. Досвід діяльності інституту польових духовників, яскравий приклад самовідданого служіння народу і Батьківщини можуть служити взірцем для нинішнього покоління всіх формувань Силових Структур.
4. Культурно-освітня робота в армії і серед населення
Нагальні завдання військово-патріотичного виховання вимагали посиленої просвітницької роботи серед старшин і стрільців. На відміну від Легіону УСС, де загальний рівень освіти був досить високим (згадаймо, що в його лавах служило 38% інтелігенції), у понад 100-тисячній армії немало стрільців були малописьменними. Освітянства довелося запозичити з українського легіону часів Першої світової війни.
Командування Легіону (зокрема його командир полковник Г.Коссак, а ще більше командант кошу УСС отаман Н.Гірняк) вважало за необхідне насамперед підвищити недостатній рівень освіти поповнення, яке приходило до Легіону вже в ході війни (всього через нього пройшло 9400 осіб). З цією метою при коші і вишколі засновано курси для малописьменних, на яких проводилися планові навчання. Учителями були стрільці і старшини - недавні педагоги. М.Угрин-Безгрішний згадував, як у порозумінні з командуванням Легіону при Коші засновали гімназійний курс. До нього зараховувалися стрільці - учні середніх шкіл, котрі не підлягали призову і прийшли добровільно. Отже, на початку червня 1915 р. й розпочала діяльність власне військова гімназія під керівництвом четаря УСС С.Прідуна. "Не тільки крісом, - говорив він своїм першим учням, - а й наукою зможете ви прислужити своїй любій батьківщині під хвилю, коли вона найбільше потребує цього!".
Заняття проходили після військових вправ. Навчалося 147 стрільців - 82 у коші і 65 у вишколі. Серед них були й виздоровці. Заняття за програмою V-VIII класів гімназії проводили досвідчені педагоги - старшини Н.Гірняк, С.Прідун, С.Никифоряк, І.Гуцуляк, Л.Смулка. Варто зауважити, що представник штабу корпусу полковник Вараді, ознайомившись під час інспектування Легіону з діяльністю гімназії, схвалив ініціативу українців, адже таких закладів в австрійській армії не було. Восени 1915 р. 30 січовиків виїхали до Станіслава й успішно склали іспити в українській гімназії. А до кінця 1916 р. близько 100 стрільців і підстаршин завершили гімназійний курс [248, с.29]. Незважаючи на воєнні часи, командування Легіону УСС спромоглося організувати Комісію військових абітурієнтів при станиці УСС у Відні. До неї прибували з фронту матуристи і після коротких установчих зборів (керівник - підхорунжий Іван Опока, згодом член Повстанського Комітету у Києві; розстріляний 1921 р. органами ЧК) складали іспити.Досвід просвітницької роботи в Легіоні УСС і його вплив на військово-патріотичне виховання стрілецтва здобув належне продовження. 24 січня 1919 р. заступник військового міністра ЗУНР отаман П.Бубела в порозумінні з міністром освіти П.Артимовичем видав розпорядження, згідно з яким воякам надавалося право пройти короткий курс навчання в українських гімназіях Станіслава та Коломиї і скласти іспити за відповідні класи. Стрільці і підстаршини, колишні гімназисти VII-VIII класів, навчалися 6 тижнів у Станіславі, а V-VI класів - 10 тижнів у Коломиї. Право відпусток надавалося командирам частин [183. Арк. 12]. Хоча воєнні обставини суттєво перешкоджали, розпорядження ДСВС виконувалися. Зокрема наказом Окружного військового команданта Ф.Примака з коломийської залоги відпущені на навчання 6 стрільців на 10 тижнів і 24 стрільці і підстаршини - на 6 тижнів до Станіслава. Варто зауважити, що цим заходам сприяла необхідність готувати командні кадри, адже звання хорунжого у Галицькій армії згідно з наказом ДСВС від 16 січня 1919 р. присвоювалося лише за наявності середньої освіти. З перших днів існування армії за ініціативою окремих командирів творилися курси для неписьменних і малописьменних - головно в запільних частинах, запасних полках і куренях. Та коли навесні 1919 р. Галицька армія стрімко зросла й перевищила стотисячний рубіж, малописьменність стала справжньою проблемою. Тож 14 квітня командувач і начальник штабу Галицької армії - генерал Омелянович-Павленко і полковник Курманович - підписали наказ про організацію освіти в армії: "В ціли скріплення національної свідомости, підйому духа і віри у власні сили та зміцнення карности серед частин на фронті рішенням НКГА розвинути народну освіту на фронтах Дієвої Армії". При штабах галицьких корпусів впроваджено спеціальну посаду - старшини-референта освіти, а у бригадах - секції на чолі зі старшиною, який мав досвід педагогічної роботи. Зверталась особлива увага на освітню роботу безпосередньо в куренях і сотнях, де слід було створити спеціальні гуртки освіти, читальні; зокрема рекомендовано "гурткам і читальням дати назву наших славних героїв Галицької армії, наприклад, Читальня ім. отамана Осипа Микитки та ін." Пропонувалося регулярно організовувати колективні читання армійської преси, патріотичної літератури. "Ся праця буде мати успіх тільки тоді, - підкреслювалось у наказі, - якщо для цієї справи віддадуть ведучі її ціле серце і пожертвують свій вільний час - тим доложать багато цеголок для сильної будови Української Народної Республіки".