Культура доби Січового Стрілецтва

Вступ

У процесі визвольних змагань першої половини ХХ ст. українському народові не раз доводилося зі зброєю в руках виборювати свободу, захищати незалежність своєї держави. З цією метою творилися національні військові формації - Легіон Українських Січових Стрільців, Армії Української Народної Республіки, повстансько-партизанські формування Наддніпрянщини, Українська Галицька Армія і Українська Повстанська Армія.

Високий морально-бойовий дух Галицької армії, виявлений в війні з Польщею, а згодом на більшовицькому і денікінському фронтах грунтувався на почутті національної свідомості й патріотизму її особового складу. Без цих чинників неможливі успішні бойові дії війська.

Головний Отаман Симон Петлюра, який в роки українсько-польської війни неодноразово відвідував ЗУНР і зустрічався з воїнами Галицької армії, у виступах перед її командним складом наголошував на необхідності добре організованої виховної роботи у війську. "Приходимо до висновку, - писав він пізніше, - про велике значення моральних чинників, як психологічної бази для вірного і глибокого опанування нацією ідеї оборони свого краю".

Процес формування національної свідомості як основи військово-патріотичного виховання воїнів Галицької армії опирався на підвалини здобутків, закладених у процесі національного відродження на зламі XIX-ХХ ст., коли Галичина стала центром українського політичного життя, "українським П'ємонтом". Цьому насамперед сприяло її перебування в складі конституційної держави-монархії - Австро-Угорщини, у якій певною мірою були забезпечені особисті й політичні свободи українців, зокрема право творити політичні інституції, культурно-освітні осередки, мати представництво у віденському парламенті й галицькому сеймі. У той час коли в підросійській Україні політичні партії були в опалі влади, у Галичині діяли масові українські партії: Радикальна, Національно-демократична, Соціал-демократична, розгалужена мережа національних культурно-освітніх і кооперативних товариств, видавництв.

Потужним чинником виховання патріотичних почуттів була греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким. На початку ХХ ст. лише мережа "Просвіти" в Галичині складала 77 філій, 2944 сільські читальні, 2364 бібліотеки, що охоплювали близько 200 тис. читачів [55, с. 54]. Величезний поступ зроблено також в галузі народної освіти. Напередодні світової війни в Галичині діяло 6 державних і 15 приватних українських гімназій та 3 тис. народних шкіл.

Із розвитком національної свідомості й активізацією громадсько-політичного руху поширювалася ідеологія самостійності та соборності української держави, до якої закликали великі національні пророки Тарас Шевченко та Іван Франко. Особливо швидко і глибоко нею пройнялися молодіжні об'єднання: гімназійні таємні драгоманівські гуртки, студентська організація "Молода Україна", масові товариства "Сокіл", "Січ" та інші. Під впливом національно-державницьких традицій українського народу, під гаслом подальшої боротьби за визволення України у Львові в 1900 р. засновано "Молоду Україну".

У цій організації ідейно гартувалися національні кадри визвольних змагань, активно діяли майбутні вихователі стрілецтва й командири Легіону Українських Січових Стрільців та Галицької армії: М.Галущинський, С.Горук, В.Старосольський, Т.Мелень, А.Крушельницький, Л.Цегельський. Масовий суспільний рух охопив тисячі молодих галичан і буковинців, покликавши їх до політичної праці.

1. Культурні тенденції початку доби січового стрілецтва

Піднесенню національної свідомості галицької молоді спричинила широкомасштабна парамілітарна діяльність густої мережі сокільсько-січових осередків. Українське товариство протипожежної охорони і плекання руханки "Сокіл" зародилося 1894 р. з ініціативи великого патріота, львівського інженера-підприємця В.Нагірного. Найкраща доба цього товариства наступила з приходом професора Івана Боберського, талановитого організатора, теоретика й ідеолога, багатолітнього керівника українського сокільського руху. До організаційної та виховної праці в товаристві І.Боберський залучив обдарованих фахівців і відданих справі людей: С.Гайдучка, І.Сохацького, І.Криницького, синів Каменяра Петра і Тараса Франків. На початку 1914 р. завдяки їхній наполегливій праці 974 сокільські філії об'єднали близько 70 тис. юнаків і дівчат. Поряд із фаховим і фізичним вишколом члени сокільських осередків проходили школу ідейного виховання, підготовки до збройної боротьби за національне визволення. Адже ідеологічними засадами українського сокільства були відомі настанови Михайла Грушевського, який у статті "Сучасне сокільство і науки нашої минувшини" зазначав: "Завдання організацій сокільських - прислужити великому ділу будови нової України - без панування і поневолення, України свобідної від неволі політичної, суспільної і духовної".Серед знаменитих десяти заповідей українських соколів були: виховувати свідомих і карних, здорових тілом і душею молодих українців, які дбають про народ, люблять Україну й спричиняться їй ділом. Слід відзначити, що сокільські філії, усвідомлюючи, що без високої культури і грунтовної освіти не може бути свідомого борця за волю України, вели широку культурно-просвітницьку діяльність. У сокільському товаристві були підготовлені десятки тисяч вояків Галицької армії.