Формування сексуальної культури молоді: феномен людської сексуальності

Щодо самиць, то в тваринному світі їх і так нижча ніж самців сексуальна активність, яку можна пояснити виживанням у процесі багатопоколінного природного відбору потомства тільки тих з них, які спарювалися з найкращими, за певними ознаками для кожного виду, самцями, і необхідною через те перебірливостю, якої мабуть не було б при високій сексуальній активності, характерізується ще й циклічностю. Ця активність проявляється в періоди так званого еструсу (oestrus – латин. -тічка), властивого абсолютній більшості видів, коли самиці готові до зачаття. Якщо статеві контакти у період еструсу не призвели до зачаття, самиця може залишатися сексуально активною. Якщо зачаття відбулося – активність як правило припиняється.

Проте, у представниць виду Homo sapiens, еструсу, як відомо, немає. А лібідо може проявлятися, правда з більшою чи меншою інтенсивністю, незалежно від стадій фізіологічного циклу жінки.

Крім чинника інстинктивної статевої поведінки, який за його природним кінцевим призначенням можна визначити як “репродуктивний”, до таких, репродуктивних за призначенням, інстинктівних чинників поведінки ссавців, вочевидь, відноситься і такий, який спричиняє “піклувальну” поведінку щодо потомства. Безперечно, що в процесі еволюції збереглися ті види, для представників яких було характерне піклування, турбота про своє потомство на перших етапах його життя (годування, охорона від зовнішньої небезпеки тощо). Кожна проява такої турботи виникає на підставі згаданих швидкоплинних біохімічних процесів в організмі, які є реакцією на зовнішні фактори.

І тільки людині, завдяки наявності у неї свідомості і певних знань, розумінню, завдяки цим знанням, взаємозвязку між статевим актом і відтворенням виду, властивий свідомий же підхід до усього, що повязано з цим відтворенням.

В певному розумінні у людини таки існує “інстинкт розмноження”, але слово “інстинкт” тут вжито в образному смислі. Бо йдеться, зрозуміло, не про природну інстинктивну поведінку, а удавану, на поверхневий погляд, “інстинктивність” соціальної поведінки. Така поведінка обумовлена усвідомленням людьми кінцевості власного буття, їх розумінням, що продовжити себе фізично і духовно, зберегти суспільство, його культуру, для розвитку яких вони прикладали певні зусилля, можна тільки завдяки народженню і соціалізації свого потомства. Таких, чиїм життєвим кредо є слова фаворитки Людовіка ХV маркізи де Помпадур: “Після нас – хоч потоп...”, - відносно небагато. Тому соціальна і індивідуальні свідомості ориєнтують більшисть людей на необхідність репродуктивної активності.

Варто звернутися до того, а чим обумовлений існуючий у людей і величезної кількості

видів поділ на статі? Відомо, що в природі набагато раніше за статевий виник, і існує поряд з

ним і зараз, значно простіший варіант розмноження - клонування. Чи ж він гірше?

Відомий російський сексолог, соціолог і психолог Ігор Кон, який у 80-і роки минулого сторіччя зробив особливо значний внесок як в легалізацію сексології у Радянському Союзі, так і в сприйнятті останньої як комплексної наукової дисціпліни, що відображує багатовимірність її предмета – людської сексуальності, пише :- “Статеве розмноження забезпечує значно більш швидке створення нових генетичних комбінацій, що полегшує їх носіям пристосування до умов середовища, яке змінюється, причому самці і самиці виконують у цьому процесі різні функції.” Він підтримав концепцію, висунуту біологом В.Геодакяном (який, в свою чергу, спирався на ідеї І.Шмальгаузена), згідно якої статеве відтворення видів дозволяє сумістити спадковість, тобто консервативний фактор, і змінність, завдяки якій виникають нові властивості виду, що дозволяють йому пристосуватися до середовища, що змінюється, задля виживання у ньому. Носієм спадкової інформації є самиця, тоді як нову інформацію надає самець, який більше звязаний з зовнішнім середовищем і швидче пристосовується до його змін. (1.С. 44) Таким чином, статева диференціація є необхідною умовою винекнення і розвитку найскладніших природних видів.Згідно цілком логічної концепції відомого американського дослідника сексуальності Джона Мані, приорітетом природи у процесі відтворення статево-диферієнційованих видів є створення самиць, оскільки вони відіграють головну, незрівняно більш тривалу і фізично складну роль у процесі цього відтворення, ніж самці. Тобто, всупереч поширеній трактовці біблійного міфу, першою людиною, якби її створення відбувалося одномоментно, мала б бути жінка, а не чоловік. З цієї позиції самці, чоловіча стать, хоча і є необхідними, але як додаток до самиць, жіночої статі.

Останнє дотично підтверджується, зокрема, і тим, що в процесі розвитку людського ембріону, попри те, що стать майбутньої дитини визначається вже у момент запліднення яйцеклітини хромосомами сперматозоїда (від набору хромосом ХХ –сформується дівчінка, від ХY – хлопчик), статеві залози зародка тільки тоді можуть розвиватися як чоловічі (а чоловічі гормони, що виробляються в цих залозах, в першу чергу тестостерон, необхідні для подальшого формування всіх ознак і властивостей чоловічої статі), якщо у наявності є так званий додатковий “чоловічий” фактор - антиген Н-Y. А от для розвитку жіночих статевих залоз впливу додаткових факторів не потрібно - він відбувається автоматично. Бо жіночий ембріон вже і так отримує необхідний для його формування жіночий гормон естроген від матері.