Епоха Гомера: реалії того часу

Деякі види ліричної поезії були особливо тісно зв'язані з музи¬кою і танцями. Сюди належить мелос. Загалом грецька лірична поезія поділялася на елегію, ямб і мелос — залежно від'метричної форми. Серед найвідоміших поетів — Алкей, Сапфо, Анакреонт. Го¬ловним мотивом поезії Сапфо,. як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті,'палкі почуття. Особливої'слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо.Вірші елегічні та ямбічні виражали особисті почуття. Та була й урочиста лірика. Особливий її вид — дифірамб. Він бере початок від пісень, які прославляли Діоніса. Як загалом культ Діояіса, так і дифірамб мали ту особливість, що в ньому пафос доходив до екстазу. Дифірамб співали на фрігійський лад, з пристрасністю, що приводи¬ла слухачів у збуджений стан. Акомпанементом до дифірамбу були звуки флейти, а згодом — кіфари. Співання дифірамбу поєднувало¬ся з танцем, рухи в танці були поривчасті, стрімкі. Грецький мелос досяг найвищого розквіту в творчості Піндара. У нього яскравий стиль, прикрашений метафорами, гіперболами, алегоріями та ін. Порівнян¬ня й образи у Піндара сміливі, він створив нові, оригінальні форми.

Виникнення грецької драми зв'язувалося з культом Діоніса, бога винограду і вина. Дуже цікаве свідчення грека Симоніда, ніби "від сп'яніння винайдено і комедію, і трагедію". "Тотемом" Діоніса був козел, чим і пояснюються виступи його шанувальників у вигляді козлів: пісню на честь Діоніса співали, вдягши козлині шкури, під¬в'язавши роги і копита; людина немовби виходила із своєї оболонки і в нестямі (грецькою мовою — екстазі) була здатна до перевтілення і незвичних для неї вчинків. Це перевтілення і становить основу будь-якої драми. Екстаз переймав не тільки окремих учасників свята, а й усю юрбу, з хору виділявся заспівувач, котрий умів почати дифірамб, "величну пісню на честь Діоніса-царя, заглушивши свої думки ви¬ном". Такі хорові пісні виконували на святі Діоніса, так званих Діо-

нісіях.

' Виділення з хору заспівувача-соліста допускало заміну його за¬йшлим фіглярем, майстром на потішні забави, не схильним дотриму¬ватися суворих тісних рамок обряду. Звичайно, моментом художнього розвитку драми є її вихід з культу. У жодного народу давнини міф не давав такої рясної поживи для виходу з релігійної оболонки, як у греків. Тільки в них не було нездоланної прірви між богом і лю¬диною, як це видно принаймні, з такого місця "Іліади", де на скарги доньки Афродіти, що її поранив Діомед, Діона ремствує: "Яких бід зазнають боги, що живуть на Олімпії"

Театри виникли водночас у багатьох грецьких містах. Римський архітектор Вітрувій залишив опис ідеального театру, який будується біля підніжжя гори, у "здоровому" місці. Але реальні театри від¬різнялися від описаного Вітрувієм. Оскільки "першою сходинкою" драми були пісні і танці, то виконували їх на орхестрі, котра входила до складу священної ділянки бога Діоніса. В афінському театрі Діо¬ніса збереглися ще сліди найдавнішої орхестри, що належить до VI ст. до н.е. Навколо неї на пагорбі стояли глядачі, а там, де пагорб був невисокий, споруджували дерев'яний поміст, щоб з його висоти ди¬витися на орхестру. З цих помостів згодом і розвинувся "театр", тобто місця для глядачів.

У подальшому цим словом почали називати всі театральні спо¬руди. Мімічна гра, яка була неодмінною частиною трагедії, потребу¬вала майданчика як місця дії акторів. Потрібні були і приміщення для переодягання — намет ("скена") стояв так, щоб глядачі не бачи¬ли виходу акторів з нього через бічні ходи до орхестри. Посередині орхестри розміщався вівтар Діоніса, на "приступці" до нього і стояв актор.

Поки хор відігравав головну роль у драмі, місце дії відзначалося складом хору. Минув час, значення акторів перевершило значення хору, і орхестра вже перестала бути головним місцем дії, а перед глядачем з'явилося житло виконавця головної ролі. Це житло зоб¬ражалося проскенієм — передньою стіною скени. яка тепер стала і місцем перебування акторів, не зайнятих в окремих явах, і складом їхніх Костюмів та аксесуарів. Ще пізніше дія п'єси була перенесена з орхестри на скену, горішня поверхня якої стала місцем гри. Сюди перейшла і -назва "проскеніум" — як передньої частини сцени, а параскенії утворили бічні обмеження для тієї коробки, якою стала сцена в театрі нової Європи.

В IV ст. до н.е. місця для глядачів будували з каменю — вони піднімалися концентричними колами і, розходячись, наче промені, поділялися на клини сходами (амфітеатр).

Грецька драма ставила особливо високі вимоги до голосу акторів. Мову жестів, як зазначав Г.Е. Лессінг, греки довели до такої доско¬налості, про яку ми й гадки не маємо. Вони грали у масках, що обме¬жували всю міміку одним порухом і загальною поставою тіла. Ак¬торами були тільки чоловіки. Деякі з них досягли досконалості у грі. Водночас на сцені перебувало не більш як троє акторів.Актори були шанованими людьми. Вони брали участь у полі¬тичному житті. Їм надавалися великі пільги, гарантувалися недо¬торканість і звільнення від податків. Театр посідав чільне місце у житті рядових греків. З цього приводу німецький просвітитель XVIII ст. Й.Г. Гердер іронізував: "Під час Пелопоннеської війни вони ладні були краще голодувати, ніж позбавитися щоденної театральної ви¬стави..."Під час вистави глядачі прикрашали себе вінками, "Щоб сидіти було зручно на кам'яних лавах, вони клали на них подушки" (Арістофан, "Вершники"). Арістотель у "Політиці" вимагав законом заборонити молоді відвідувати комедії. Платон у "Законах" засуджу¬вав владний прояв глядачами своєї думки, нарікаючи на те, що замість аристократії утворилася "театрократія". З листа, в якому актор ко¬медії просить свого знайомого разом з приятелями підтримати його оплесками, видно, що і в стародавньому театрі була наймана клака.