Епоха Гомера: реалії того часу
Грецька культура сприймалась у наступні століття як історичне диво. Вона створила, крім усього іншого, таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бургхарт мав підстави сказати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови".Хоча грецький поліс і грецьке мистецтво залишили у численних своїх витворах неперевершені взірці і стали прекрасним дитинством людства, не будемо забувати, що життя античного світу мало й до¬сить жорстокості. Кровожерливими були звичаї, насамперед культові. Так, перед битвою при Саламіні головнокомандуючий афінським флотом Фемістокл власними руками задушив трьох прекрасних юнаків, персидських бранців, принесених у жертву Діонісу. Пісні Гомера містять описи страхітливо кривавих сцен.
Гомера греки вважали автором цілого ряду творів. Крім "Іліади" та "Одіссеї", за ним значилися "гомерівські гімни", "гомерівські епі¬грами", "Війна мишей і жаб", ряд поем, які згодом почали називати "кіклічними". Не тільки конкретне авторство, а й сама біографія Гомера не з'ясовані. Проте весь античний світ вірив у реальність особи цього сліпого поета.
Учені XIX—XX ст. здебільшого припускають, що окремі пісні або частини поем Гомера тривалий час жили в усній традиції спеціа¬лістів-співців — аедів, гомеридів, рапсодів. Спочатку вони імпро¬візували, а потім наставав момент, коли пісня досягала такої форми, що ставала незмінною і передавалася з покоління у покоління, щоб зберегти для нащадків "діла минулих днів". Такому закріпленню в пам'яті потомства сприяв і надзвичайно живий зміст пісні.
Гомерівський епос вважається епопеєю аристократичної еліти. Отож не дивно, що в ньому знайшли відображення риси так званого лицарського етосу, система лицарських цінностей. У ній на першо¬му місці — прагнення слави й шани. Батьки вимагають від синів прагнення у всьому бути першими: "Батько заповідав міцно силку¬ватися інших перевершити, невтомно жадати відзначитися" ("Іліада"),
Так само напучує сина Гектор. Ахілл, перед яким стоїть вибір:
смерть зі славою чи життя без слави — обирає першу можливість. "Благородне походження відзначається тим, — напише згодом грек Феофраст, який зажив світової слави своїми "Характерами" і вважав¬ся засновником психології, — що благороднороджений у своїх вчин¬ках більше від інших прагне слави".
Піклування про власну честь неминуче супроводиться острахом стати об'єктом глузування. Аякс, який кинувся на"гурт баранів, угледівши в них людей Одіссея (бо його розум затьмарило гнівом через присудження Одіссею обладунків загиблого Ахілла), мусив покінчити самогубством. Добровільне приниження заради здобуття чогось жаданого — найбільша жертва, яку тільки можна собі уяви¬ти. Не варто нагадувати, що відвага — найпотрібніша чеснота, а звинувачення у боягузтві — найгірша образа. Вся "Іліада" розповідає про мужність героїв і про те, хто чим відзначився. І так пісня за піснею.
Риси героїв Гомера виступають яскравіше на тлі чеснот, що ви¬хваляються у "Працях і днях" Гесіода. Гесіод — перша реальна особа у давньогрецькій літературі. Його дидактичний епос різко відріз¬няється від героїчного. Гесіод ставить собі за мету дати зведення заповіданої віками народної мудрості, встановити своєрідний кодекс, писаний закон для людини, прив'язаної до землі як джерела існу¬вання.
У всіх частинах своєї поеми, які мають різні сюжети, автор дає настанови; не забуваючи про дрібниці життя, розмірковує про голов¬не в ньому. Так, у першій частині, де міститься напучення брату Персу, спричинене намаганням останнього відібрати у поета частину бать¬ківської спадщини за допомогою несправедливих суддів, Гесіод бага¬то говорить про несправедливість і необхідність праведного життя. Серед найперших чеснот у нього обачливість, уникання ризику, праг¬нення відвернути від себе небезпеку на все життя, бережливість. Це "здоровий селянський глузд", що, як і байки Езопа, виражає перший протест проти сильних світу цього.
В VII—VI ст. до н.е. (період архаїки) на зміну співцям-аедам при¬йшли рапсоди, які із запасом завчених ними епічних пісень мандру¬вали по грецьких містах (про них згадують історики Геродот, Фукідід, Піндар, котрий називав їх ще й гомеридами, тобто людьми, які похо¬дять з роду'Гомера і співають його поеми).
Розвиткові ліричної поезії дуже сприяли змагання поетів та му¬зикантів, засновані у Греції в VI—V ст. до н.е. (Піфійські змагання, Немейські ігри). На Олімпійських іграх головну роль відігравали змагання атлетів і перегони на колісницях. Але й тут в урочистих піснях славили переможців, виконували гімни на честь богів і героїв, співали пісень під час урочистих процесій.