Епоха Гомера: реалії того часу

70-х рр. XIX ст. перед поглядом учених постала визначна культура, що підтвердила багато здогадок, які виникли на підставі "Іліади" та "Одіссеї". Однак чи досить точно відображав Гомер реалії того часу? Мабуть, ні. Його Ахіллес грубий і живе як первісна людина. Тим часом розкопки Трої і "мікенської" епохи, зроблені Г. Шліманом і доповнені на початку XX ст. англійським археологом А. Евансом, відтворюють зовсім інший світ.

Місто Кнос — ще з XVIII ст. до н.е. головне серед міст Криту — славилося майстерно збудованим палацом. У ньому містилися царські палати, святилища, гімнастичні зали, басейни (критяни вже мали водогін), відкриті майданчики — очевидно, для театральних вистав і релігійних церемоній. Стіни в ньому розмальовані фресками (водя¬ними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рослин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів •(левів з орлиними голова¬ми), безліччю людських постатей.

Скульптури на Криті не знайдено. Так само, як і статуй богів чи культових споруд-храмів. Либонь, критяни вклонялися богам на природі, у священних гаях або печерах. Але відомий великий розма¬льований рельєф із зображенням "царя-жерця". При грецькому правителі Міносі (ім'я якого зв'язують з легендою про Мінотавра) Крит був ще могутньою державою (XV ст. до н.е.), і Кноський палац з хитросплетіннями його коридорів цілком міг перетворитися в уяві греків на легендарний Лабіринт, а фрески, які зображали битви з биком, породити образ напівбика, напівлюдини — володаря Лабіринту

Мінотавра.

З XV — XIV ст. до н.е. центр егейської цивілізації перемістився на південь Балканського півострова, у Мікени та Тіринф. Тут будували міста-фортеці на пагорбах, звідки й виникла назва "акрополь" — верхнє місто. Мікенський палац — комплекс більш упорядкований, ніж Лабіринт Кноського палацу. Центром його був мегарон — вели¬кий прямокутний парадний зал з вогнищем посередині. У залі влаш¬товували врочисті зборища і бенкети. Навколо вогнища чотири ко¬лони підтримували навіс із отвором для диму. З егейського будинку з мегароном склалась архітектура античного храму. Гомер'назвав Мікени золоторясними, і це справедливо. Археологи знайшли там чимало золотих предметів (ритуальних прикрас, зброї, золотих посу¬дин тощо).

Ахейці були більш войовничі, ніж критяни. Це відображено у

сюжетах фресок. Близько 1240 р. до н.е. ахейські племена пішли вій¬ною на Троянське царство, що й відображено у безсмертних поемах.

Чи була ця епоха справді епохою героїв? Чи такою її створив геній Гомера? У будь-якому разі, герої міфів — це люди, які уславилися своїми великими діяннями на благо людства. Міфи розповідають про перших засновників людської культури, про людей відчайдушне сміливих, розумних, які очистили світ від розбійників і диких звірів, про перших мореплавців, які відвідали далекі країни, про мудрих правителів.

Період історії Греції з XI до VIII ст. до ,н.е. називають гомерів¬ським, бо все, що про нього відомо, ми знаємо з розповідей Гомера. Між історичною Грецією і класовими цивілізаціями давнини лежать 300 або 400 років смутних часів, коли внаслідок чи то навали від¬сталіших племен, чи то невідомої нам соціальної революції всі зов¬нішні ознаки занепалої цивілізації були забуті. Цей переворот на¬прикінці II тисячоліття до н.е. лишив глибокий слід. На початку наступного тисячоліття племена Стародавньої Еллади розселилися по всьому Середземномор'ю. Сільські общини — деми стали переваж¬ною формою поселення, і хоча місто зрештою взяло своє, природа грецького поліса здебільшого визначалася землеробською демокра¬тією, яка не забула первісної рівності і вміння володіти зброєю. Тут, мабуть, слід шукати відмінність античного суспільства від держав Передньої Азії — монархічних, централізованих, деспотичних.

Греки, згідно з їхнім власним уявленням, завжди залишалися на¬родом дітей реред народів старіших і мудріших країн.

Фактично на грані І тисячоліття до н.е. культурне середовище спростилося. Греція .немовби почала шлях людства спочатку. Це було своєрідним новим народженням людського суспільства після висо¬кого піднесення азійських країн, які рано досягли свого обрію. Шлях розвитку цих культур наче припинився, що характерно для деспо¬тичних режимів, і дальший загальнолюдський розвиток не міг бути продовженням тієї самої лінії, він мав початися десь знизу. В умо¬вах більш розвинутого міжнародного середовища грецька первісність, ставши на фундамент, закладений найдавнішими цивілізаціями, роз¬чинила браму майбутнього. Грецька культура принесла з собою вищу форму громадської самодіяльності общин, гармонію природи й су¬спільства і, звичайно, тонке відчуття прекрасного.