Види та організація угод на фондовому ринку
6) забезпечення поставки цінних паперів з укладених угод.
Загальна (принципова) схема клірингу досить проста. Якщо особа "А" з даної угоди повинна особі "Б" 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа "Б" була вже винна особі "А" 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів повинно бути здійснене одне: особа "А" заплатить особі "Б" різницю 500 - 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано.
При двосторонньому заліку виконується віднімання вимог одного контрагента з вимог іншого до тих пір, поки після включення в розрахунок усіх угод певного періоду не визначиться чисте сальдо заборгованості одного контрагента іншому.
Інший приклад (багатостороння угода). Особа "А" винна особі "Б" 500 гривень, особа "Б" винна особі "А" 300 гривень і особі "В" 400 гривень, особа "В" винна особі "А" 150 гривень. Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити п'ять перерахувань грошей на загальну суму 1450 гривень. Застосування клірингу (взаємозаліку) спрощує систему розрахунку, який в даному прикладі виглядає так: особа "А" перераховує особі "Б" 50 гривень, а особа "Б" перераховує особі "В" 150 гривень. Відповідно схема істотно спрощується: замість п'яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень. Як бачимо, скорочується трудомісткість роботи по перерахуванню коштів, скорочується час на всі розрахунки і значно менша сума грошей знаходиться в розрахунках. При цьому кожний з учасників залишається "при своїх": кошти особи "А" зменшуються на 50 гривень, кошти особи "Б" зменшуються на 100 гривень, а кошти особи "В" збільшуються на 150 гривень. Відповідно, баланс додержаний, взаємна заборгованість погашена.
Останній (четвертий) етап здійснення угоди - це її виконання. Залежно від послідовності операцій, що виконуються на цьому етапі розрізняють три способи виконання угоди:
1) покупець отримує куплені ним цінні папери раніше, ніж продавець отримує за них гроші;
2) продавець отримує платіж раніше, ніж покупець отримує куплені ним цінні папери;3) обидва процеси відбуваються одночасно, синхронно. Третій з названих способів ставить обидві сторони угоди в рівне становище, позбавляючи переваг будь-кого з них.
Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. На біржовому ринку цим розрахункам властиві деякі особливості, головна з яких полягає в певному відособленні розрахунків по фондових угодах від інших розрахункових угод, що забезпечує здійснення взаємозаліку і поставки проти платежу.
Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна грошова система зробити не може.
Вибору способу розрахунку за фондовими угодами передує підготовча робота, яка, зокрема, передбачає розробку механізму контролю за рівнем ризику, що супроводжує, як правило, грошові розрахунки.
4. Котирування цін при угодах
Буде помилково вважати, що учасника фондової угоди над усе в ній цікавить ціна (ринкова вартість, біржовий курс) цінного паперу. Про ціну домовляються продавець і покупець. Але кожний з них бажає знати (і це цілком зрозуміло), чи немає помилки в його позиції щодо ціни. У цьому їм допомагають котирування і фондові індекси.
Термін "котирування" (буквально - "нумерувати"), як правило, застосовується для вираження дії або механізму встановлення ціни, але може також сприйматися як обіг цінних паперів (якщо цінні папери знаходяться в обігу на біржі, то кажуть, що вони котируються) і як офіційна публікація про біржові курси в спеціальних бюлетенях.
Котирування здійснюється методом реєстрації або методом встановлення єдиного курсу. Перший з цих методів передбачає аналіз даних про фактично наявні і зареєстровані на фондовій біржі угоди. За підсумками аналізу виявляються характерні (типові) рівні цін, які є показовими для поточної ринкової кон'юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни - за верхнім і за нижнім рівнями біржового курсу певного дня.