Методи оцінювання ризиків на ринку цінних паперів
Методи оцінювання інвестиційного ризику на ринку цінних паперів різноманітні (статистичний аналіз, факторний аналіз, метод експертних оцінок, економіко-математичне моделювання тощо). У той самий час немає загальноприйнятої методики оцінювання інвестиційного ризику, методики аналізу інвестиційного ризику різних цінних паперів. Проблема оцінювання інвестиційного ризику практично зводиться до визначення окупності інвестицій у конкретні види цінних паперів.
У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику вимірюється двома категоріями — середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням (варіацією) можливого результату. Дисперсія при цьому вимірює можливий середній результат, варіація показує ступінь відхилення очікуваного середнього значення від фактичної середньої величини. Дисперсія за оцінки фінансового ризику являє собою середньозважену величину з квадратів відхилень дійсних фінансових результатів ризикованих вкладень від середніх очікуваних:
,
де — дисперсія;
— очікуване значення ризику для кожного випадку вкладення фінансових ресурсів;
— середнє очікуване значення фінансового ризику;
n — кількість вкладень фінансових ресурсів (частота).
Дисперсія характеризує абсолютне коливання частоти фінансового ризику, а коефіцієнт варіації показує відносний ступінь коливання й розраховується за такою формулою:
,
де — коефіцієнт варіації;
— середньоквадратичне відхилення;
— середнє очікуване значення фінансового ризику.
Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100 %. Чим він вищий, тим сильніше коливання. Установлено таку якісну оцінку різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % — слабке коливання фінансового ризику вкладень; 20—25 % — середнє, помірне; понад 25 % — високе. За використання дисперсії та варіації враховують, що фінансовий ризик має математично визначену вірогідність отримання фінансового результату. Її можна визначити експертним шляхом або на підставі математичних розрахунків частот ступеня фінансового ризику. Статистичні методи в сучасних умовах є беззаперечно основними методами оцінювання фінансових ризиків підприємства. Широко використовуються й інші аналітичні методи їх оцінювання.
Найбільш перспективним є факторний аналіз фінансових ризиків. Наприклад, диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об’єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених угод та отриманих замовлень і т. д., а недиверсифікований — за ставкою банківського процента за кредитами, інфляційним очікуванням, загальним тенденціям розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначається вірогідність настання банкрутства.
Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різні порівняльні характеристики рівня ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. Кожен спеціаліст щодня виступає в ролі експерта, приймаючи те чи інше важливе рішення. Крім того, особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів.
Одним з методів оцінювання фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому — зробити пра¬вильний вибір моделі відповідно до конкретної ситуації. Природно, потрібно враховувати суб’єктивний характер тієї чи іншої обраної моделі й робити поправку на деяку схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість фінансової ситуації. Проте саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію та оцінити можливу вірогідність фінансового ризику. Вельми перспективною є комп’ютерна імітація фінансового ризику підприємства. Зараз є певний набір готових програмних продуктів з його оцінки. Майже кожне підприємство має можливість виконати моделювання фінансового ризику індивідуально. За економіко-математичного моделювання вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов’язаний зі стратегічною метою емітента або інвестора, який проводить моделювання. Важливе значення має місце галузі, до якої належить емітент, на ринку цінних паперів. Негативними характеристиками галузі є такі: високий ступінь демонополізації, велика кількість власників, тривалий виробничий спад.