Особливості ціноутворення в інвестиційній сфері

У ринковій економіці ціна — найпоширеніша економічна категорія; вона є грошовим виразом вартості товарів, послуг і ресурсів. З допомогою ціни вимірюються економічні показники обсягів виробництва й споживання, основних та оборотних фондів та ін. За умов ринку ціна відіграє зовсім іншу роль, ніж за централізованого планування народного господарства. За ринкової економіки ціна є всезагальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господарюючих суб’єктів доповнюється іншими регуляторами, які застосовує держава (податками, процентними ставками, валютним курсом, дотаціями).

Інвестиційна сфера щодо питань ціноутворення має деякі особливості.

По-перше, для визначення вартості будівництва використовується дворівнева система цін, яка охоплює базисну кошторисну вартість будівництва й таку, яка визначається на стадії укладання підрядного контракту. Базисна кошторисна вартість визначається на стадії розроблення проектно-кошторисної документації за кошторисними нормами й цінами. Вартість будівництва визначається в процесі укладання підрядного договору (договірна ціна), ураховує додаткові витрати замовника й підрядчика у зв’язку з лібералізацією цін за ринкових умов. Отже, ціна на будівельну продукцію в недержавному секторі затверджується замовником (інвестором).

По-друге, у будівництві можуть визначатися ціни споживчої одиниці продукції (вартість 1 м2 житлової, виробничої або загаль¬ної площі), вартість одного ліжкомісця для лікарень, санаторіїв посадочного місця для кафе, ресторанів, кінотеатрів тощо. Ці ціни мають важливе значення під час продажу будівельної продукції.

По-третє, ціни на будівельну продукцію визначаються індивідуальним кошторисом. І навіть об’єкти, споруджені за типовим проектом, мають різну кошторисну вартість за рахунок місцевих відмінностей: вартість земельного майданчика, обсяг земельних робіт та нульового циклу, витрат на спорудження елементів виробничої та соціальної інфраструктури тощо.

По-четверте, ціни в будівництві виконують планово-облікові функції, що є підставою для укладання договорів і розрахунків за виконані роботи й надані послуги, а також для складання звітів.

По-п’яте, дуже великою особливістю ціноутворення в інвестуванні є метод нормування поточних витрат та планових нагромаджень, тобто накладні витрати визначаються за затвердженими нормами в процентах до прямих витрат, а планові нагромадження — у процентах до кошторисної собівартості робіт (суми прямих і накладних витрат). Перераховані особливості ціноутворення мають суттєві вади, які впливають на якість кошторисів.

Уряд України поступово вдосконалює систему ціноутворення в інвестиційній сфері. У 2000 р. було затверджено його новий порядок у складі державних будівельних норм (ДБН). Цей порядок визначення вартості будівництва, що здійснюється на території України (ДБН Д.1.1-1-2000), ураховує оптові ціни на промислову продукцію, тарифи на транспортування вантажів, тарифні ставки на оплату праці, постачальницько-збутові націнки.

Ним установлюються правила визначення вартості нового будів¬ництва, реконструкції й технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд усіх галузей економіки України для кожного учасника інвестиційного процесу, незалежно від форм власності й відомчої належності розповсюджується він на підрядний, господарчий і змішаний способи будівництва, має обов’язковий характер для інвестицій, які фінансуються за рахунок державного бюджету, державного кредиту для державних підприємств і бюджетів усіх рівнів, а також за визначення базисної кошторисної вартості для будівель, які фінансуються інвесторами недержавних форм. У разі визначення договірних цін порядок має рекомендаційний характер.

Система ціноутворення в будівництві містить кошторисні нор¬мативи, правила визначення вартості будівництва та складання інвесторської документації.

Кошторисне нормування й ціноутворення в будівництві мають вирішувати такі завдання:

—забезпечення визначення вартості будівництва на всіх стадіях інвестування через систему ціноутворення в будівництві;

—підвищення ефективності капітальних вкладень, забезпечен¬ня економії фінансових та інших ресурсів, упровадження досягнень науки, техніки, передового вітчизняного й закордонного досвіду в будівельному виробництві, застосування нових матеріалів, виробів і конструкцій, організаційних заходів тощо.