РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ
2 серпня 1995 року Українську фондову біржу відвідав Президент України Л.Д. Кучма, який дав високу оцінку діяльності біржі, її технічній оснащеності і кадровому потенціалу, можливостям УФБ в реформуванні економіки, проведенні приватизації в нашій країні. Президент України висловив думку, що Українській фондовій біржі потрібно надати статус національної.
Розширяється позабіржовий ринок цінних паперів. Зараз в Україні працює більше 1000 фінансових посередників, які займаються фондовими операціями. Це – банки, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, торговці цінними паперами.
Безперервно росте кількість емітентів цінних паперів і об'єми їх емісії. Якщо в 1992-94 роках цінні папери в основному випускали фінансово-кредитні інститути, то характерною ознакою 1995 року було вже те, що збільшувалася питома вага емітентів-промислових підприємств. Це результат поглиблення приватизаційних процесів. Таку тенденцію українського фондового ринку, яка буде мати місце і розширятися в цьому році, потрібно сприймати як позитивну. У минулому році були випущені перші державні облігації, з'явилися муніципальні цінні папери.
Так дуже коротко можна визначити основні межі нинішнього положення фондового ринку України.
У той же час подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників. Основні з них це:
•криза української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;
•невідповідність окремих елементів вітчизняного фондового ринку стандартам Міжнародної організації з стандартизації;
•не вирішено проблеми перереєстрації і надання гарантій щодо доставки ЦП;•немає механізму "поставки проти платежу", внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або передпоставки;
•не реалізовані функції Державної комісії з ЦП і ФР;
•нерозвиненість вторинного ринку;
•відсутність належної інфраструктури;
•невизначеність правового забезпечення механізмів котирування ЦП;
•відсутність заборони на спекуляції на різниці курсів ЦП однієї емісії в різних регіонах;
•невизначеність статусу біржового контракту як документа;
•відсутність стандартів і технічного забезпечення повідомлень про укладену угоду між торговельними системами та ін. інститутами ринку.
•відставання існуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринку і розвитку властивих йому реальних процесів (як приклад можна пригадати ситуацію, яка склалася з трастами і іншими фінансовими посередниками);
•недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;
•слаборозвиненість первинного ринку цінних паперів, невелика кількість операцій з похідними від цінних паперів;
•відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовір'я населення і його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;
•убогість більшої частини населення, його низька купівельна спроможність, яка заважає появі масового приватного інвестора;