Ринок цінних паперів і інвестиції. Правові особливості обігу цінних паперів українських емітентів на іноземних фондових ринках

Правовою основою наведених вище понять стало законодавче визначення поняття “рахунки у цінних паперах” (рахунки, що ведуться зберігачами для власників цінних паперів та депозитаріями для зберігачів щодо обслуговування операцій з цінними паперами). Відповідно до Закону підтвердженням права власності на знерухомлені або бездокументарні цінні папери є виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів. Поява нового документа - виписки з рахунку у цінних паперах поклала початок вирішенню проблем підтвердження права власності для “електронних цінних паперів”, обертання яких можливо тільки в Національній депозитарній системі (в депозитаріях і у зберігачів).

Відповідно до Закону “для обліку цінних паперів, депонованих власником (резидентом або нерезидентом) згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах (договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності), зберігач відкриває на його ім'я рахунок у цінних паперах, на якому обліковуються права власності на цінні папери, що належать депоненту (юридична або фізична особа, яка користується послугами зберігача на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах), а також обмеження щодо права власності на ці цінні папери депонента”. Крім того, укладання договору про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарного договору (договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем) не може бути обумовлено відмовою депонента від якогось із прав, що надає цінний папір. Таким чином, зберігач надає послуги щодо зберігання цінних паперів власника й обслуговує обіг цінних паперів, виконуючи визначені дії (розпорядження) власника щодо цінних паперів.

Ці правові особливості істотно відрізняють українського зберігача (комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих, що належать йому цінних паперів, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах) від іноземного поняття “custodian”, який являє собою, як правило, фінансовий інститут, що забезпечує для власника зберігання цінних паперів і облік прав власності на цінні папери, а також здійснює свою діяльність в інтересах власника цінних паперів.

Право власності на бездокументарні або знерухомлені цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Облік прав власності на цінні папери зберігачем супроводжується також і зберіганням самих цінних паперів як об'єкта майнового права у виді записів на рахунках власників цінних паперів. Цінним папером у цих випадках є здійснений зберігачем обліковий запис на рахунку у цінних паперах власника. Класичне розуміння цінного паперу як паперового документа замінюється у зберігача електронним документом.

На відміну від реєстратора, зберігач є не тільки “свідком” наявності і характеру правовідносин, у які вступають суб'єкти цивільного обороту цінних паперів, але і “обліковцем” (“охоронцем”) власності - цінних паперів. Проте, на відміну від реєстратора, зберігач не видає новому власнику титул його власності - сертифікат цінних паперів, а лише підтверджує право власності на цінні папери випискою з рахунку у цінних паперах. Однак, якщо розглядати сертифікат іменного цінного паперу як документ, що підтверджує право власності, то в чому полягає відмінність сертифікату від виписки з рахунку у цінних паперах? Напевно, є необхідність вже визначити: що таке цінний папір, а що таке сертифікат. Це питання особливо важливо при встановлені вимог до друкування сертифікатів іменних цінних паперів. Визначившись з цим питанням, можливо вирішити й проблему забезпечення сертифікатами всіх власників цінних паперів.Можливість відмови від титулу власності у вигляді сертифікату цінних паперів і облік прав власності в електронному вигляді дозволяє підвищити оборотоздатність цінних паперів. Саме це є головною причиною появи електронного обігу цінних паперів, а не зниження витрат на виготовлення “паперового” цінного паперу. Проблема зниження собівартості обігу бездокументарних цінних паперів у порівнянні з документарними достатньо складне. Але цю проблему цілком можливо розв'язати за допомогою економічного розрахунку. Вирішення цієї проблеми не завжди на користь бездокументарної форми випуску цінних паперів.

Кліринговий депозитарій, виконуючи найважливіші технологічні (розрахунково - клірингові, гарантійні функції) і правові (укладання договору з емітентом бездокументарних цінних паперів) функції в Національній депозитарній системі, відповідно до Закону не здійснює функцію підтвердження права власності на цінні папери. Операцією виключно зберігачів є підтвердження прав власності на цінні папери, що обліковуються на рахунках у цінних паперах.

Таким чином, укладання договорів щодо переходу права власності на знерухомлені чи бездокументарні цінні папери можливо як на території України, так і за її межами. Однак виконання таких угод і облік прав власності на цінні папери здійснюється у зберігача в Україні (малюнок 1).