Всеосяжна дія оподаткування та передумови функціонування податкових систем
Епоха інтеграції та глобалізації вносить свої корективи в традиційне національно-державне поняття податкової системи. На порядок денний поставлений проект міжнародної (глобальної) податкової системи, концепція створення котрої була проголошена на Світовому соціальному форумі (2002 р., м. Порту-Алегрі, Бразилія). Було запропоновано ввести три загальносвітових податки: на фінансові операції, на іноземні інвестиції, на прибуток транснаціональних корпорацій. За рахунок даних податків передбачено цільове фінансування розвитку найбільш економічно і соціально відсталих країн. Перший із цих податків, так званий податок Тобіна, носить ім’я лауреата Нобелівської премії Джеймса Тобіна (США), який пропонує оподатковувати спекулятивні фінансові операції за ставкою 0,1%, а надходження витрачати на боротьбу з пауперизмом. До групи міжнародних податків умовно можна віднести також ті податки, що поступають у спільний бюджет Європейського Союзу, умовно тому, бо вони ще не втратили свого національного базису.Як наукова, так і національна податкова система передбачає присутність людей як у процесі її практичної дії, так і на творчому рівні ідей, теорій і понять. На відміну від Сонячної системи, податкова система створюється й функціонує завдяки людському фактору – суспільній та функціональній комунікації платників податків, фахівців податкової служби, вчених-фінансистів у середовищі економічної, соціальної, політичної дійсності.
В фінансовій літературі здавна точиться полеміка навколо методологічного питання: що знаходиться в центрі вчення про державні фінанси – доходи чи видатки, котрому з них віддавати пріоритет у науковому аналізі, а звідси і при балансуванні бюджетів? У західних авторів відповідь на це питання не завжди була однозначною. Свого часу відомий французький теоретик П’єр Поль Леруа-Больє (1843–1916) навіть виключав вчення про видатки з сфери фінансової науки, вважаючи цілі, на котрі витрачаються бюджетні кошти, предметом науки про управління [44, р.152]. Навпаки згідно так званого принципу достатності діяльність держави визначається не з розрахунку коштів, які знаходяться в розпорядженні уряду, а по потребі в них. Тобто, державні доходи мають відповідати видаткам під тим приводом, що саме видатки відображають виконання необхідних функцій і задач держави, а доходи – лише засіб до цього.
Справді, небезпідставно, що скорочення видатків нижче певного рівня загрожує самому існуванню держави, принаймні її належному функціонуванню. Якраз ці міркування пояснюють динаміку державних боргів, коли уряди збільшують запозичення, щоб “підтягти” рівень бюджетних надходжень до обсягу необхідних видатків. Так, ліміт державного боргу США періодично переглядають у бік збільшення з метою мобілізувати додаткові кошти на фінансування воєнних видатків і соціальної сфери. Зовнішнім чином пріоритет видатків над доходами видно в підручниках по державних фінансах, де виклад розділів, що стосуються видатків, наприклад в підручниках американських авторів Девіда Хаймана і Гарві Роузена, передують розгляду податків. Вітчизняні вчені-фінансисти О.Д. Василик, В.Г. Дем’янишин, О.П. Кириленко, В.М. Опарін, С.І. Юрій, навпаки, тримаються протилежної логіки, ставлячи на перше місце державні доходи, що, до речі, не робить їхню позицію менш доказовою.
Варто зауважити, що останнім часом принципу верховенства видатків над доходами, схоже, приходить кінець. У західних країнах під тиском громадських ініціатив, направлених на зниження податків і раціоналізацію бюджетних видатків радикально змінюється ідеологія розробки бюджетів. Тепер із метою лімітування обсягу бюджетних асигнувань і тим самим забезпечення збалансованого бюджету видатки прирівнюють до оцінок майбутніх поступлень. Інструментами реалізації пріоритетності доходів над видатками стали розроблені в останні десятиліття ХХ ст. бюджетні технології контролю за видатками та способи підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів (програмно-цільовий бюджет, складання бюджету на нульовій основі та ін.).
В демократичній правій державі податки – завжди продукт досягнутого в результаті переговірного та електорального процесів компромісу між інтересами індивідуальними і суспільними; між задачами загальнодержавного, регіонального і місцевого масштабу; між цілями близькими і віддаленими в часі; між пріоритетами стратегічного і тактичного характеру. При цьому наука справляє важливий, але опосередкований, вплив на податкову практику і, особливо, податкову політику, оскільки остаточні рішення стосовно оподаткування приймаються на політичному, а не на науковому рівні. Завдяки демократичному механізму приймання рішень уряд через бюджетний процес дістає від електорату як сукупності виборців-платників податків політичний мандат на проведення певної фіскальної політики.
В оподаткуванні – складній сфері суспільної реальності, створеній людьми, переплетені численні причинно-наслідкові взаємодії ідеалів і реалій, теорії та практики, економіки і політики. Теоретично сучасні податкові системи держав Заходу опираються на всебічно розроблене вчення про податки. Серед його творців – найпочесніші представники економічної та фінансової думки: від Адама Сміта, Давіда Рікардо, Адольфа Вагнера до Джона М. Кейнса, Поля Самуельсона, Джеймса Б’юкенена. Серед цих та інших імен, які уособлюють науку про податки, фіскальну теорію і практику, є визначні вчені академічного напрямку, державні діячі та радники урядів, лауреати Нобелівських премій. Їм належить невичерпне багатство ідей і знань, оволодіння якими необхідне освіченим громадянам країни, що претендує на інтеграцію в євроатлантичні структури, на повноправне членство в сім’ї європейських народів.