Всеосяжна дія оподаткування та передумови функціонування податкових систем

Видатним теоретиком-фінансистом соціал-демократичної орієнтації є іменитий американський учений Ричард Масгрейв. Саме він розробив концепцію трьох функцій держави, які реалізуються через систему державних фінансів: функції розміщення (аллокації) ресурсів, (пере)розподілу доходів, стабілізації економіки, що вважають “одною з найбільш продуктивних ідей в історії соціальних наук”. Робота Масгрейва “Теорія державних фінансів. Дослідження державного господарства” (1959 р.) стала тою “віхою, що на цілі десятиліття визначила проблеми та заклала основи уявлень про державу для всіх спеціалістів по державних фінансах із усього світу” [43, c.5]. Практично фінансово-економічну політику соціал-демократичного взірця здійснювали упродовж усього ХХ ст. уряди декількох західноєвропейських країн. В основі політичної поведінки соціал-демократії знаходяться етичні цінності суспільної солідарності, громадянського обов’язку, соціальної справедливості.

Передбачаючи диктатуру закону, правова держава по суті аналог податкової держави, оскільки тільки податки, установлені в результаті схвалення законодавчими зборами народних представників (парламентами) є легітимним джерелом її діяльності. Це положення зафіксоване в конституціях багатьох країн, включаючи США, Францію, Швецію та ін. У Великій Британії, котра не має писаної конституції, оподаткування здійснюється на основі прецеденту – парламентського акту, так званого “Білля про права”, прийнятого в 1689 р. за принципом “ніяких податків без згоди” (“no taxation without consent”), що зберігає силу донині. За загальним правилом правова держава ставить оподаткування в залежність від волевиявлення громадян, які через своїх представників у парламентах запроваджують податки, визначають їх базу, величину, способи справляння, термін дії та міру відповідальності за несплату. Лише при особливих обставинах виконавча влада може регламентувати порядок оподаткування урядовими декретами, котрі підлягають ратифікації парламентами.Структури громадянського суспільства (політичні партії, різні об’єднання громадян за інтересами, суспільні організації, засоби масової інформації) тим чином впливають на систему оподаткування, що існуючи паралельно з державою їхня діяльність характеризується самоорганізацією, партнерством, свободою вибору, основаними на ініціативі, моралі та свідомості. Таке суспільство привчає своїх учасників до співробітництва, виховує громадянську активність, відповідальність, законослухняність – властивості, що переходять у фінансову дисципліну в стосунках із державою. Нарешті громадянське суспільство вимушує владу проводити фінансові та інші реформи. Так чи інакше суспільство співіснує й співробітничає з державою. Громадяни сплачують податки, а держава витрачає їх там, де самодіяльні суспільні структури нездатні реалізувати свої інтереси: безпека нації, особистості та власності, правопорядок, захист довкілля та ін.

Вся сукупність податків, взята у взаємозв’язку між собою та класифікована на основі певних ознак, виформовує податкову систему. Систему податків можна описати в двох аспектах: науковому і національному.

Наукова податкова система – опис (дискурс) гіпотетичної сукупності податків у світлі певних теоретичних положень, а також класифікація всіх відомих податків безвідносно до їх походження за ознаками їх схожості (відмінності) та відповідності фінансовим потребам абстрактної держави, держави взагалі. Наукова податкова система існує в умах, її характер залежить від переконань і життєвої позиції її творців. Теоретичні моделі податкових систем – порівняно пізній продукт наукової думки, вони виникли не раніше XVII ст. Так, від античної епохи, якій належать деякі з самих знаменитих імен у філософії та мистецтві, до нас не дійшло жодної теоретичної роботи з державних фінансів. Фінансові знання древніх мали виключно практичний характер. Податки виникли раніше, ніж створили вчення про них.

Першою за значенням суттєвою прикметою наукової податкової системи є її залежність від політико-економічних поглядів. Так, корифеї англійської класичної політекономії головним в оподаткуванні вважали його вплив на створення багатства. Прихильники німецької історичної школи поставили в центр науково організованої податкової системи економіко-політичні умови та соціально-етичні критерії різних епох і народів. Марксисти вставили вчення про податки в теорію виробничих відносин. Представники теорії граничної корисності (маржиналізму) підпорядкували податкову систему поняттям суб’єктивної корисності благ у процесі задоволення суспільних потреб в умовах обмеженості ресурсів. Адепти різних соціалістичних вчень вбачали в оподаткуванні то засіб фіскальної експлуатації трудящих, то спосіб, здатний трансформувати капіталізм в соціалізм. Теоретики сучасного інституціоналізму трактують податки в контексті конституційного права і нормативно-процедурних правил приймання рішень щодо розміщення обмежених ресурсів та розв’язання розподільних конфліктів. З боку соціуму важливою причиною запровадження прибуткових податків за прогресивною шкалою справляння стали буржуазно-демократичні перетворення, що вивели на політичну арену кількісно домінуючу народну масу, яка добились посилення податкового тягаря на багатих.

Національна податкова система – реально сформована на певний момент сукупність податків і форм оподаткування конкретної держави, за допомогою яких остання збирає необхідні для свого функціонування кошти в залежності від сумарної платоспроможності платників, що знаходяться під її юрисдикцією. Реальна податкова система в усіх своїх компонентах, зазвичай, не співпадає з її науковим ідеалом. У дійсності податкова система – ніби фіскальна проекція на суспільно-економічні умови її існування: ринкову економіку, політичну і соціальну демократію, правову державу, громадянське суспільство і воднораз оподаткування – рефлекс на ці умови у сфері державних фінансів.