Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку

Важливість фактора часу в оподаткуванні американський учений-фінансист Ричард Вагнер ілюструє таким екзотичним доводом. Уявимо, пише він, що державні фінанси перенесені на планету Уран, де календарний рік у силу віддаленості від Сонця триває 84 земних років. При умові щорічної зміни податкових законів їх би приймали один раз у вісім десятиліть, що порівняно з тривалістю людського життя. Тобто, на Урані платник сплачував би податок за одними правилами впродовж усього життя. В такому разі платнику вигідно віддати перевагу прогресивному оподаткуванню над пропорційним, оскільки в роки з низькими доходами прогресивна шкала податкових ставок зменшувала б податкові зобов’язання, а в періоди високих доходів збільшувала. В результаті вирівнювався б рівень приватного споживання на протязі всього життєвого циклу. З наведеного гіпотетичного прикладу Вагнер робить висновок, що кожен з окремих актів сплати прогресивного податку, взятих у їх послідовній сукупності, не рівнозначний одноразовому міжперсональному трансферту доходів із нульовим результатом, коли в суспільному масштабі виграш у добробуті одних людей елімінуються втратами других [55, c.5–6]. Отже, вже не на Урані, а на Землі в досить тривалій життєвій перспективі оподатковування через механізм бюджетного перерозподілу дозволяє дещо згладити відмінності матеріальних умов існування індивідуума в різні періоди його життя.

Вищенаведені аргументи привертають увагу до мотиваційної природи податків з боку головних суб’єктів податкового процесу – платників. Мотивація – пояснення й усвідомлене суспільством, а воно складається з платників податків, виправдання оподаткування з економічних, соціальних, політичних міркувань. Саме позиція платників, характер їх поведінки в податковому процесі кардинально важливі для успіху в оподаткуванні. На підставі ознайомлення з західними концепціями можна виділити три види мотивацій на індивідуальному рівні сприймання податків: а) економічну, б) політичну, в) імперативно-правову і відповідно пояснювати податок як (а) економічний, (б) соціально-політичний, (в) правовий феномен.

А. Податок – платіж економічно обумовлений заміщенням втрачених вигод від споживання приватних благ недоступними через ринок благами суспільного користування. В даній інтерпретації оподаткування має характер обмінної операції, а податки – дійсно форма економічних відносин між громадянами-платниками і фіском з приводу оплати приватним коштом функцій, благ і послуг, забезпечуваних державою.

Б. За влучним висловлюванням класика теорії державних фінансів Лоренца Штейна (1815–1890), економічні аспекти оподаткування неможливо відділити від політичних. “Концептуально оподаткування означає більше, ніж просто розвиток формальних понять суми і розподілу індивідуальних грошових внесків; у більш високому сенсі виправдання податків полягає у витрачанні цих внесків на цілі, ради яких їх збирають, а саме – для задоволення індивідуального через загальне та свідому діяльність цілого, тобто уряду” [44, р.31].Податок – платіж на користь держави, спричинений політичними і морально-етичними спонуканнями (громадянськими, патріотичними, національними, філантропічними). В цьому аспекті сутність податку виводиться з природи людини, її прагнень і поведінки як істоти, пристосованої до суспільного життя (“людина від природи є політичною твариною”, Аристотель, 384–322 рр. до н. е.). З цього погляду податок постає як дія платника з почуття обов’язку, совісності, усвідомленої суспільної необхідності, утім, при одному застереженні. Оскільки ніхто з платників при здоровому глузді не платить податки з ентузіазмом, а моральний обов’язок, суспільна необхідність і соціальна відповідальність мають узаконений характер, у даному випадку в оподаткуванні вже присутні елементи повинності, хоч і суспільно вихованої.

Обґрунтування податків у соціально-політичному контексті має давнє походження. Яскравим прикладом може служити проект податкової реформи, запропонований видатним французьким економістом і державним діячем Анн Робер Жаком Тюрго (1727–1781). За даним проектом повнота громадянських прав, право певної особи обирати і бути обраним в органи державної влади були поставлені в залежність від її матеріального стану – вартості оподатковуваного майна і/або величини доходу. В такому разі виборчий округ одночасно виконував функцію податкового округу. Повноправним громадянином з правом голосу в представницьких органах влади міг бути тільки той, хто мав власність (дохід) і сплачував відповідні податки, інші могли розраховувати лише на статус так званих часткових громадян. Навіть представники привілейованих соціальних верств (дворян і духовенства) не допускалися до приймання рішень стосовно тальї (особистого й майнового податку), якого вони не платили [39, c.371–372]. Тобто, передбачалося, щоб національні представницькі збори (асамблеї) мали різний склад у залежності від справ, які вони розглядали в кожному окремому випадку.

Таким чином, ідея Тюрго полягала в комплексному проведенні політичної та податкової реформ, – чи не переконливий доказ органічної єдності політичних і фіскальних елементів державного управління? Проте, оскільки сучасне конституційне право не передбачає статусу “часткових” громадян, а також податково-майнового цензу громадянських прав, проект Тюрго залишився лише оригінальним пам’ятником адміністративно-фіскальної думки. Для своєї епохи він був передчасним, а для нашого часу став неприйнятним у силу загального виборчого права та демократичних свобод. У сучасних демократично-правових державах політичні мотивації щодо оподаткування реалізують через механізми суспільного вибору (вибори, референдуми, парламентські вотування та ін.).