Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку

Одні з перших згадок про податки знаходяться в найдавнішому, найбільш поширеному письмовому джерелі іудейсько-християнської цивілізації – Біблії. Так, у Старому Завіті згаданий податок, який Мойсей – національний герой і законодавець єврейського народу – збирав при проведенні перепису населення близько 3,5 тис. років тому. Податок у розмірі півшекеля (7 г сріблом, що еквівалентно 1,5 дол. за світовою ціною срібла на початок 2004 р.) справлявся за подушним принципом із кожного старшого 20 років незалежно від майнового стану платника•. В пояснені походження та природи податків доречно опиратися саме на Святе Письмо, оскільки відображені в ньому заповіді, цінності, уявлення вкорінені в масовій свідомості, домінують над умами європейської людності вже тисячі років. Були цивілізації ще давніші від нашої, але ми їх менше знаємо і, головне, не мислимо властивими їм образами.

Первісною формою регулярного оподаткування, з котрої почалася історія податків на Близькому Сході та в Європі, була десятина. Десятина (лат. decima) – десята частина від воєнної здобичі, урожаю, худоби, доходу і т. д. натурою або в грошовому еквіваленті, сплачувана монарху під видом узаконеного духовного зобов’язання перед Богом•. Адже довгий час будь-яке знання тісно примикало до богослов’я, а суспільні явища пояснювали в світлі християнської догматики. У перші віки християнства в середньовічній Західній Європі десятина спочатку була добровільною пожертвою на користь церкви. Проте, вже протягом VI ст. церковні собори спочатку закликали віруючих вносити десятину, а потім постановили сплачувати її під загрозою анафеми (відлучення від церкви). В 779 р. король Франкської держави Карл Великий (742–814) перетворив десятину в фіскальну повинність, яка накладалася на всіх у силу державного закону під страхом кримінального переслідування і навіть смертної кари.

Колоритна сторінка в історію податків вписана так званою саладіновою десятиною – цільовим податком, запровадженим з ініціативи римського папи у західноєвропейських країнах для фінансування третього хрестового походу (1189–1192 рр.). Податок був названий за іменем вождя мусульманського опору проти хрестоносців Саладіна (1137–1193). Даний податок забезпечив великі збори, оскільки саладінова десятина – рідкісний випадок оподаткування, збудженого почуттям релігійного натхнення. Та, ентузіазм швидко проходить, і в невдовзі податки в Західній Європі набули своїх звичайних форм.

Поступово під тиском політичних обставин фіскальні прерогативи остаточно переходять до держави. Не обійшлося без ідейної критики церковних зазіхань на оподаткування. Так, англійський релігійний філософ, теологічний предтеча Реформації Джон Вікліф (1330–1384) виступив із протестом проти вимоги римського папи сплачувати церковну десятину. Вчинок Вікліфа тим привертає увагу, що його аргументи й сьогодні виглядають логічними, демонструють дивовижну спадкоємність ідей у віках. За Вікліфом, в основі влади знаходиться здатність держави служити людям, забезпечувати потрібні їм блага, необхідні послуги. Звідси – право держави справляти податки. Оскільки папа не робив ніяких послуг англійському королівству і навіть підтримував його ворогів, то в нього не було ніяких підстав претендувати на податкові платежі на користь римської курії. Тому парламент мав повне, економічно й політично мотивоване, право відмовитись від фіскальних зобов’язань перед Святим престолом. Ідея про взаємну обумовленість оподаткування і послуг із боку держави актуальна донині, саме ця ідея знаходиться в концептуальній основі сучасних теорій суспільних благ та суспільного вибору.

Отже, так чи інакше саме десятина сприяла духовному й інтелектуальному осмисленню податків, воно почалося з десятини. Як древній ізраїльтянин вважав своїм священним обов’язком пожертвувати десятину свого урожаю на користь храму, так сучасник віддає частину своїх доходів у формі податку на користь держави•, – писав наприкінці XIX ст. відомий російський учений-фінансист Д.М. Львов. Сутнісно-логічний зв’язок між церковною десятиною і генетично похідним від неї власне державним податком обумовлений практичними, етичними і культурними обставинами християнської ери, протягом якої десятина приймала форми то добровільного, то обов’язкового, то примусового платежу. Хитросплетіння цих генетичних рис тяжіє над податком донині.

Слід додати, що як реліктова форма оподаткування церковний податок справлявся і навіть зберігся дотепер у тих країнах, де християнство в його католицькому та протестантському віросповіданнях оголошене державною релігією (Велика Британія, Ірландія. Італія, Ісландія, ФРН). Платники – прихожани церковних громад. База нарахування – річна сума прибуткового податку, передбачені пільги на дітей і старих. Ставки – від 5 до 10%. Справляється державними податковими органами з метою цільового фінансування діяльності церковних організацій.Сучасні уявлення про так звану сутність податків складалися під інтелектуальним впливом трьох факторів: суспільства, законодавства, науки. Суспільство уособлюють самі платники податків, з яких воно складається; законодавство формують депутати парламенту; науку репрезентують учені та їх об’єднання (наукові школи). Вочевидь, представники всіх трьох сторін є діючими особами соціуму і воднораз – платниками податків. Тоді логічно, що найсуттєвіша риса сутності податків відображена в мотиваціях, інтересах, емоціях платників, обумовлених оподаткуванням. Якщо, скажімо, для суті астрономічних чи фізичних явищ усе одно, як відноситься до них та чи інша наукова школа, а тим більше – парламентська більшість, то в оподаткуванні самі платники або їх представники є творцями і учасниками фіскальної дійсності. Певним мотиваціям підпорядковані як вчинки людей, так і політика держав.