Методи обліку, калькулювання та узагальнення собівартості продукції: сучасний стан і шляхи удосконалення

Але, незважаючи на вісутні переваги нормативного методу, цей облік затрат матеріалів на виробництво покладався тільки на працівників обліку, в той час як до вирішення цього питання повинні залучатись працівники виробничо-технічних відділів підприємства. А саме – по цехах, ділянках та інших підрозділах підприємства доцільно вести оперативний облік затрат. Витрати окремих підрозділів підприємства повинні бути співставлені з результатами їх виробничої діяльності. Для цього важливим є забезпечення всіх ділянок виробництва сучасними технічно обгрунтованими нормами затрат основних і допоміжних матеріалів, палива і електроенергії. Саме ці працівники повинні організовувати належну нормативну базу для впровадження нормативного методу обліку затрат на виробництво продукції. Незважаючи на переваги нормативного методу обліку затрат матеріалів, у деяких випадках помилковою була думка, що нормативний метод можна застосовувати тільки в умовах масового виробництва продукції і, перш за все, на підприємствах машинобудування, що певним чином стримувало його широке застосування. У зв’язку з цим, з запізненням почав впроваджуватись нормативний облік затрат матеріалів на інших підприємствах і, зокрема, на виробництвах харчової і хлібопекарної промисловості. Але останнім часом застосування цього обліку призвело до того, що він почав впроваджуватись не тільки у простих однопередільних виробництвах, але і у складних виробництвах, де аналітичний облік ведеться за двома об’єктами затрат – за переділами і виробами. Поряд з цим з’явився не тільки просто позаказний або попередільний метод аналітичного обліку затрат матеріалів на виробництво, але й нормативний позаказний і нормативний попередільний метод обліку цих затрат. Це дало можливість ведення обліку затрат матеріалів на виробництво продукції не тільки в розрізі цехів і окремих видів продукції, але і щодо окремих виробничих процесів (переділів), що сприяло удосконаленню діючої системи облікової реєстрації з метою оперативного виявлення відхилень від встановлених норм затрат матеріалів.

Дослідження системи обліку і матеріальних затрат показує, що вони завжди розглядались і розглядаються в контексті всієї системи виробництва, його обліку і калькулювання собівартості продукції. Генезис становлення і розвитку системи обліку затрат на виробництво продукції свідчить про те, що значний вплив на виробничий облік витрат і особливо матеріальних затрат справляла система калькулювання продукції, що безпосередньо пов’язувалося з необхідністю визначення оцінки матеріальних затрат і рентабельності виробництва продукції. Ці процедури особливо набули широкого застосування у зв’язку з промисловим переворотом кінця XVIII століття та розвитком машинного виробництва, що призвело до усуспільнення виробництва та створення великих промислових підприємств.

Вивчення літературних джерел дозволяє висловити думку про те, що головна заслуга вчення про обсяг витрат і систему калькулювання собівартості належить вченому французької школи Жану Густав Курсель-Сенель. Він визначав, що знання собівартості – “знание самое необходимое, оно должно быть основанием всех расчетов, всех соображений, на которых предприниматель будет основывать свои действия” [2].На початку і з середини ХХ століття, у нашій державі, яка входила до складу колишнього Радянського Союзу, значна увага приділялась нормуванню затрат, обліку і оцінці матеріальних затрат, що має важливе значення і в умовах сучасної ринкової економіки. Особливо слід виділити важливість прийнятих 25 грудня 1953 р. “Основных положений по планированию, учету и калькулированию продукции” (по суті, вони мало змінились і в умовах ринкової економіки). Ці положення обґрунтували найбільш раціональні і досконалі методи обліку затрат на виробництві, у цих положеннях передбачалось складання щомісячних звітних калькуляцій та впровадження нормативного методу обліку затрат на виробництво. У зв’язку з затвердженням у січні 1954 р. “Основных положений по нормативному методу учета затрат на производство и калькулированию себестоимости продукции” та прийняттям Мінфіном СРСР і ЦСУ СРСР 18 березня 1955 р. нових “Основных положений по планированию, учету и калькулированию себестоимости промышленной продукции”, які діяли аж до 1971р., облік виробничих затрат (у тому числі матеріальних) повинен здійснюватись одним із 3-х методів обліку: нормативним, попередільним і позаказним. Значний внесок у розвиток цієї системи калькулювання собівартості і обліку виробничих затрат поряд з іншими вченими вніс М.Г. Чумаченко. У його монографії “Методы учета и калькулирования себестоимости промышленной продукции” всебічно аналізується діюча практика обліку виробничих витрат, де автор широко висвітлює класифікацію методів обліку виробничих затрат і способів калькулювання.

У сучасних умовах ринкової економіки у багатьох країнах розроблялись так звані нормативи матеріальних затрат, в основу яких була покладена система стандарт-кост. Ця система особливо широко застосувалися в США на машинобудівних підприємствах, а потім і в інших галузях промисловості, що дозволило більш обґрунтовано визначати собівартість продукції. Система стандарт-кост одержала назву стандартної собівартості, бо давала можливість визначити стандартні вартості виробничих і зокрема матеріальних затрат. У ній значне місце займає оцінка матеріальних затрат на виробництво одиниці продукції, які мають значну питому вагу в більшості підприємств промисловості.

У багатьох країнах світу в промисловості введені різноманітні стандарти, побудовані на принципах стандарт-кост, але в них матеріальні затрати відповідають фактичним витратам. Для цього на підставі технології виробництва продукції заводять карточки стандартної собівартості, які складаються із двох блоків: затрат матеріалів і їх оцінки.