Обліково-аналітичні аспекти реструктуризації простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості

Підприємства водо-, теплопостачання та водовідведення надають суспільно важливі послуги і результати їх діяльності значною мірою визначають показники соціально-економічного розвитку міст і селищ. Це важливі виробництва і галузь житлово-комунального господарства (далі – ЖКГ) України, які забезпечує населення, підприємства та організації необхідними житлово-комунальними послугами (ЖКП) та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин суб’єктів господарювання.

Як зазначається в Загальнодержавній програмі реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004–2010 рр., „недосконалість системи управління житлово-комунальним господарством України, зволікання з його реформуванням призвели до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належних рівня та якості. На 01.01.2004 р. дебіторська заборгованість у галузі становила 8,7 млрд гривень, кредиторська – 8,6 млрд, з них 5,2 млрд гривень – з оплати ЖКП населенням. За підсумками роботи у 2003 році збитки підприємств перевищили 1,1 млрд гривень, що у 2,2 раза більше, ніж у 2002 році” [1].

Незважаючи на значні фінансово-економічні труднощі, ЖКГ України в цілому і підприємства комунальної галузі зокрема продовжують забезпечувати першочергові життєзабезпечуючі потреби населення та юридичних осіб. Здійснюючи критичний аналіз стану реформування галузі, обліку і звітності в системі її управління, розглянемо актуальні на сучасному етапі аспекти практики визнання, обліку, списання та реструктуризації простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств водо-, теплопостачання та водовідведення.

Значна частина заборгованості споживачів за ЖКП утворилася у другій половині 90-х років, коли різко зростали тарифи на послуги, а багато підприємств та установ не виплачували зарплату, а також зупинялася діяльність великої кількості промислових підприємств. Із запровадженням субсидій для малозабезпечених верств населення держава відмовилася від практики надання дотацій підприємствам і скоротила централізований розподіл матеріально-технічних ресурсів і здійснення капітальних вкладень. Господарюючи в таких умовах, більшість підприємств водо-, теплопостачання і водовідведення відслідковують, аналізують і намагаються управляти процесом збору і сплати платежів, погашення, реструктуризації дебіторської заборгованості за послуги, спожиті населенням, підприємствами, бюджетними установами й організаціями та іншими споживачами, включаючи поточну, сумнівну, прострочену і безнадійну.

Поточна дебіторська заборгованість комунальних підприємств за П(С)БО 10 – це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу виробництва комунальних послуг або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу [2]. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів. Сумнівним у практиці роботи підприємств для потреб обліку прийнято називати борг у сумі поточної дебіторської заборгованості, включаючи податок на додану вартість (далі – ПДВ), щодо якого існує невпевненість його погашення боржником. Безнадійною дебіторською заборгованістю визнається поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

З метою оподаткування для оцінки безнадійної заборгованості підприємства керуються визначенням, яке наведено в п. 1.25 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 № 334/94-ВР. Важливо зазначити, що українським податковим законодавством також встановлено строк позовної давності 1095 днів [4] і порядок врегулювання та оподаткування сумнівної, безнадійної дебіторської заборгованості (стаття 12) [3].

Як свідчать дані окремих підприємств, в активах балансів сумнівна заборгованість може становити від 40 до 80 %, у т. ч. безнадійна – 1–13 %. Тобто оборотні активи підприємств штучно завищені через те, що не нараховується обґрунтований резерв сумнівних боргів, або він зовсім не відображається в обліку і в балансі та щомісячній формі статистичної звітності форми №1-Б „Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість” [5].

Враховуючи цю ситуацію і особливості діяльності підприємств водо-, теплопостачання і водовідведення на сучасному етапі, їх прострочену дебіторську заборгованість за реалізовані послуги можна визнати як безнадійну і пропонується класифікувати за такими групами:

1) заборгованість юридичних осіб і населення, яка прострочена більше одного-двох років, за якою не велася претензійно-позовна робота і ймовірність її неотримання є досить високою внаслідок будь-яких з наступних чи інших обставин: заборгованість померлих осіб, безвісно відсутніх, недієздатних, засуджених до позбавлення волі, покинутого та безхозного житла і приміщень, невідшкодованих бюджетами сум пільг за професійною ознакою тощо;2) прострочена дебіторська заборгованість юридичних осіб і населення, за якою ведеться претензійно-позовна робота і ймовірність неотримання її є також досить високою, частіше внаслідок форс-мажору, банкрутства, пропажі дебітора чи недостатності коштів, одержаних від продажу на публічних торгах або відсутності у нього майна, а також внаслідок визнання судом угоди недійсною тощо;