Облік і оподаткування орендної плати за землю

Нагальним питанням і водночас проблемою сьогодення є використання земель. Перш за все, необхідно платити за землі, якими користуємося. При цьому саме плата за землю, складовою якої є орендна плата, і є основним джерелом поповнення місцевих бюджетів.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Плата за землю, як джерело додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів, як визначає Іваненко Л.А., – це запорука розвитку місцевої ініціативи і інфраструктури населених пунктів. Отримання державою доходів від оренди державного майна (в тому числі і земель) є реалізацією прав власника. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Крім того, плата за землю повинна правильно нараховуватися та своєчасно і повністю сплачуватися до бюджетів. При цьому велике значення має порядок ведення обліку та використання його інформації в управлінні за всіма рівнями.

Практика використання земель свідчить про ряд проблем. Перш за все, це наявність декількох органів, що мають право розпорядження землями. Так, законодавчими актами на землю, зокрема п. 12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України, передбачено, що право розпорядження землями в межах населених пунктів делеговано органам місцевого самоврядування, а за межами населених пунктів – райдержадміністраціям відповідно до їх повноважень, регламентованих статтями 12 та 17 Земельного кодексу. Державний контроль за використанням та охороною земель за статтею 15 Земельного кодексу покладено на Держкомзем, якому надані відповідні повноваження.

Взагалі, згідно з ст. 5 Закону України „Про оренду землі” орендодавцями землі в Україні можуть виступати сільські, селищні, міські, районні ради і власники землі.

Крім того, існує неузгодженість і невизначеність термінів оформлення та переоформлення правових документів на землю з моменту подання землекористувачем заяви про виділення земельної ділянки до відповідних органів влади та в оформленні державної реєстрації договору оренди землі. Вимоги Перехідних положень Земельного кодексу України щодо обов’язкового переоформлення суб’єктами господарювання недержавної форми власності права власності або оренди (протягом трьох років: 2002–2005 рр.) і прийнятих на місцевих рівнях розпорядчих документів, спрямованих на ефективне управління земельними ресурсами виконані не повною мірою.

Істотним недоліком є своєчасність і правильність оформлення договорів оренди як основного правового документа, за яким здійснюється облік за внесенням орендарями плати за землю. Адже відсутність інформації щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати за землю як в органах самоврядування, так і у відділах земельних ресурсів призводить до виникнення ситуації, коли нарахування та облік заборгованості з орендної плати ніким не контролюється.

Велике значення для правильності визначення плати за землю має правильне встановлення цільового призначення землі і використання її за призначенням. Використання земельних ділянок не за цільовим призначенням означає порушування вимоги відповідних статей Земельного кодексу. У свою чергу, різне цільове призначення землі передбачає різну плату за землю.

Відомо, що згідно зі статтею 2 Закону України „Про плату за землю” (зі змінами й доповненнями) та статтею 206 Земельного кодексу України (зі змінами й доповненнями) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Земельний кодекс, який набрав чинності з 1 січня 2002 р., регламентує право постійного користування землею або право оренди. Законом України „Про плату за землю” встановлено ставки земельного податку, порядок стягнення і пільги з оподаткування землі. Згідно зі ст. 2 цього Закону плата за землю знімається у вигляді земельного податку або орендної плати. Орендна плата є неподатковим надходженням до бюджету.

Статтею 5 Закону України „Про плату за землю” встановлено, що об’єктом плати за землю є земельна ділянка, передана у власність чи надана в користування, в тому числі на умовах оренди. Суб’єктами плати за землю (платниками) є власники землі і користувачі, в тому числі і орендатори, тобто безпосередньо ті юридичні та фізичні особи, яким земля передана у власність чи надана у використання, в тому числі і на умовах оренди.Власники землі і землекористувачі, крім орендаторів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, знімається орендна плата.