Переоцінка об’єктів бухгалтерського обліку відповідно до зміни цін і впливу інфляції: досвід зарубіжних країн та України

Підхід на основі поточної собівартості передбачає використання поточної вартості як базової оцінки статей звітності. Поточна вартість раніше введених активів визначається як вартість їх відновлення (більша з двох – чистої вартості реалізації або теперішньої вартості).

У таблиці 1 відображені підходи до врахування змін цін за різними концепціями збереження капіталу.

Таблиця 1

Вплив зміни цін за різними концепціями збереження капіталу

Концепція збереження капіталуОснова оцінкиВплив зміни цін

Характер зміни цінВплив на оцінку об’єктів облікуВплив на фінансовий результат

ФінансоваІсторична собівартістьЗміна загальної купівельної спроможності грошової одиниціЗміна одиниці обліку, збереження методу оцінкиПрибуток коригується на індекс зміни цін, використаний при переоцінці амортизації, собівартості реалізованої продукції та монетарних активів

ФізичнаПоточна собівартістьЗміна цін конкретних активівПереоцінка всіх монетарних статейПрибуток не коригується

Переоцінка монетарних активів і зобов’язань, що включаються до робочого капіталуНеобхідно зазначити, що обидва підходи не позбавлені недоліків [10]. Так, підхід на основі загальної купівельної спроможності не враховує ситуацію, за якої зміна загальної купівельної спроможності може бути протилежною зміні цін на окремі активи. Характерним прикладом є продукція електронної промисловості, ціни на яку мають тенденцію до зниження на тлі загального підвищення цін у результаті інфляції. Крім того, в літературі висловлюється думка про доцільність використання історичної вартості як базової оцінки за умови, якщо темпи інфляції низькі і не перевищують 5 % на рік [11]. Недоліком підходу на основі поточної собівартості є складність і суб’єктивність визначення поточних оцінок статей звітності.

Після вилучення МСБО 15 питання переоцінки регулюються відповідними стандартами – МСБО 16 „Основні засоби”, 38 „Нематеріальні активи”, МСБО 39 „Фінансові інструменти: визнання та оцінка” [9, с. 955–957; 2, с. 523–581].

У МСБО 16 „Основні засоби” викладені концептуальні засади переоцінки основних засобів, а саме: мета переоцінки, її база, частота проведення, методика переоцінки балансової вартості та відображення її результатів у бухгалтерському обліку.

Щодо методики переоцінки основних засобів можна зазначити наступне. Для проведення переоцінки балансову вартість об’єкта порівнюють із його справедливою вартістю. У випадку суттєвого відхилення до перерахунку належать або балансова вартість (для будівель) або первісна (переоцінена) вартість і сума накопиченого зносу. Перерахунок проводиться за допомогою індексу, який визначається до справедливої або відновлюваної вартості. Суму дооцінки відображають у складі власного капіталу, а суму уцінки відносять на фінансовий результат.

Щодо переоцінки нематеріальних активів МСБО 38 „Нематеріальні активи” зазначає можливість її проведення за умови ухвалення рішення на підприємстві про ненарахування амортизації для об’єктів з невизначеним строком корисної експлуатації.

МСФЗ 39 „Фінансові інструменти: визнання та оцінка” наголошує, що переоцінці належать лише фінансові активи та зобов’язання, первісно оцінені за справедливою вартістю. Результат переоцінки (сума дооцінки або сума уцінки) відображаються в бухгалтерському обліку як сума прибутку або збитку.

У МСБО 2 „Запаси” питання переоцінки не розглядаються.

Для регулювання оцінки об’єктів бухгалтерського обліку в умовах інфляційної економіки передбачено МСБО 29 „Фінансова звітність в умовах гіперінфляції” [9, с. 1252–1258].