Реформування відомчого контролю в Україні
Компетентність – висока професійність проведення відомчого контролю із застосуванням наукових методів економічного дослідження. Зокрема, застосування у контролі інтегрованої бази даних з діяльності підконтрольного об’єкта, володіння діалоговим спілкуванням з ПЕОМ з питань, які досліджуються контролем.
Обґрунтування – результати проведеного відомчого контролю, що оформляються актами, де зазначається про участь у його проведенні керівника міністерства та головного бухгалтера, вказуються члени ревізійної бригади, робляться посилання на первинні документи, кошториси доходів і видатків, програми роботи ПЕОМ, акти інвентаризації, інші документи. У випадках, коли керівництво об’акта контролю, що перевірялося, не погоджується з висновками ревізійної бригади, подається письмове пояснення і протягом 5-ти днів подаються свої письмові зауваження або пояснення.
Неупередженість – це об’єктивне відношення до виявлення оцінки та вжиття заходів до порушення фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, збереження і використання державного майна працівниками контрольних служб. При цьому відомчий контроль повинен ставити завдання не тільки визначення відповідальності конкретних осіб порушників законодавства, а головне – створення сприятливих умов для об’єктів контролю у подальшому поліпшенні діяльності, попередженні недоліків. Неупередженість лежить в основі перевірки накладених фінансових штрафних санкцій контролем вищими органами ДКРУ, що стверджуються чисельними факторами відміни штрафних санкцій або їх зменшення.
У той же час, на нашу думку, необхідне певне реформування відомчих контрольно-ревізійних апаратів міністерств і комітетів. На даному етапі більшість із них створено за централізованою та децентралізованою формами (за класифікацією Білухи М.Т.). Усі ці форми мають свої недоліки, притаманні відомчому контролю, а саме:
1. Контрольно-ревізійні апарати в своїй більшості є не самостійними, а структурними підрозділами бухгалтерських чи фінансових управлінь, міністерств, відомств, комітетів, регіональних представництв. Цим самим вони підлеглі і керівникові, і головному бухгалтеру (начфіну), тобто службовим особам, які зараз є розпорядниками кредитів, відповідальними за фінансово-господарську діяльність, у тому числі можливі недоліки та порушення; і завдяки цьому вони не зацікавлені в результатах ревізій та перевірок.
2. Вони практично є непідзвітними територіальним підрозділам ДКРСУ.
Про це засвідчує Є.В. Калюга: „Одним з недоліків практики відомчого контролю є прояв місництва, коли намагаються „не виносити сміття з хати”. Пояснюється це невідповідністю поглядів працівників контрольно-ревізійних органів і керівників господарських підрозділів на те, що виявлені порушення і недоліки заносяться в „актив” ревізором і в „пасив” керівником підприємства. Тому для підвищення зацікавленості керівників і фахівців підприємств вчасно виявляти прорахунки в господарській діяльності й збереженні майна, варто звільнити ревізорів від відомчої залежності” [5, с. 60].
М.Т. Білуха [7, с.104]: стверджує, що „…діяльність відомчих контрольно-ревізійних підрозділів організовується за централізованою та децентралізованою формами:
1) контрольно-ревізійний апарат в ланці управління власника, що забезпечує більшу об’єктивність;
2) контрольно-ревізійний апарат у вищій організації за належністю до власника, за цих умов виникає дрібне опікунство за діяльністю підприємств, знижуються об’єктивність і дієвість контролю”.
На нашу думку, відомчі контрольно-ревізійні апарати необхідні, але в міністерствах, відомствах, комітетах, тобто створених за централізованою формою, підлеглих першим особам цих структур і підзвітних територіально ДКРСУ.
У той же час роль ДКРСУ як центрального відомства з питань ревізії та контролю не тільки не повинна зменшуватися, а навпаки, збільшуватися та впливати на розвиток контролю в міністерствах і відомствах.
Потрібно забезпечити законодавчо легітимність створення і функціонування таких підрозділів.