Реформування відомчого контролю в Україні
Контроль – необхідний і невід’ємний елемент процесу державного управління, як і планування, організація та координація. Головна мета контролю – забезпечення системи спостереження та перевірки відповідності процесу функціонування об’єкта державного управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на об’єкт виявленням відхилень, допущених у ході виконання цих рішень з метою реалізації державної політики.
У 5-му розділі Бюджетного кодексу України „Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення” визначені суб’єкти бюджетного контролю: Рахункова палата Верховної Ради, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба (ДКРСУ) [1, ст. 110–113]. Органи ДКРСУ, до яких належить ГоловКРУ з його регіональним підрозділами, Бюджетним кодексом визнані єдиним органом, який здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю фінансової звітності про виконання Державного бюджету України. У свою чергу, внутрішній контроль за діяльністю контрольно-ревізійних управлінь визначений п. 7 ст. 8 Закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”. З метою посилення ефективності роботи контрольно-ревізійних підрозділів у міністерствах, центральних органах виконавчої влади, поліпшення координації їх діяльності з іншими контролюючими та правоохоронними органами, підвищення рівня відшкодування заподіяних державі збитків запроваджено відомчий державний контроль, який організовується міністерствами, комітетами, відомствами згідно з законами України, постановами Уряду, відомчими нормативними документами, тобто документами, які є нижчими за порядком виконання. У той же час очевидно, що відомчий державний контроль – це форма контролю, яка залишилася від радянської контрольної системи і, поки що, потрібна, але вимагає відведення йому місця в класифікації, обґрунтування необхідності існування відомчих контрольно-ревізійних підрозділів.
Якщо говорити про організаційний аспект, необхідно зрозуміти, чому в Бюджетному кодексі такий контроль ні як форма, ні як вид не передбачено. Чому не вирішено це питання на законодавчому рівні, що фактично ставить під сумнів легітимність роботи цих підрозділів? Як запобігти дублюванню контрольних дій і забезпечити взаємодію з підрозділами ДКРСУ, де закінчується компетенція одних і починається інших? Наскільки ефективною є діяльність відомчих контрольно-ревізійних апаратів?
З наукового погляду важливо визначити: до якого з видів віднести державний відомчий контроль, в яких формах здійснювати, як це зафіксовано в щойно прийнятих стандартах контролю? Який ризик не виявлення помилок та незаконних дій? Які критерії визначення ефективності діяльності застосовувати?
Є різні класифікації поняття контролю, як економічної категорії, його предмета, методу, об’єктів, суб’єктів, видів, форм.
Практично всі дослідники розрізняють зовнішній і внутрішній види контролю. За іншими ознаками М.Т. Білуха [7] визначає державний, незалежний, аудиторський, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський. В.М. Мурашко [4, с. 7] до видів контролю відносить державний фінансовий контроль, відомчий контроль, аудит. Є.В. Калюга [6, c. 35–60] внутрішній контроль (внутрішньогосподарський) розглядає в двох напрямах: відомчий (галузевий) і контроль власника. При цьому вважається, що відомчий контроль виконують контрольно-ревізійні апарати міністерств, відомств та інших державних формувань.
І.К. Дрозд [5, с. 79], залежно від суб’єктів здійснення контролю за сферами економічних систем, виділяє серед інших такий його вид, як державний. Вона ж наводить визначення, яке дають інші дослідники поняття „фінансовий контроль”, зокрема, Л.А. Савченко, Е.А. Вознесенський. Якщо узагальнити, відомчий контроль можна визначити як діяльність державних і недержавних (суспільних – Е.А. Вознесенський) організацій, наділених відповідними повноваженнями щодо забезпечення фінансово-кошторисної дисципліни при формуванні і розподілі державних ресурсів.
Є.В. Калюга наводить досить детальну характеристику, як свою, так і інших авторів фінансового, господарського і фінансово-господарського контролю [5, с. 35–60], класифікацію видів і форм його здійснення.
В.О. Шевчук визначає: залежно від суб’єктів здійснення такий різновид контролю, як державний – контроль у сфері державної влади [9, с. 67].
Б.Ф. Усач [3] виокремлює контроль власника – відомчий – міністерства, відомства, концерни, асоціації.
Ф.Ф. Бутинець [8, с. 125] – „контроль влаcника може бути внутрішньосистемним та внутрішньогосподарським. Внутрішньосистемний контроль здійснюють міністерства, відомства, державні комітети, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об’єднання”.Аналогічна інтерпретація цих термінів у М.Т. Білухи [7, с. 10, 18]. Він же визначає зміст, мету, предмет, метод, об’єкти і суб’єкти фінансово-господарського контролю [7, с. 46]. По-перше, це економічний контроль, який є функцією управління продуктивними силами і виробничими відносинами, а, виходячи з концепції науки, економічний контроль є динамічною системою економічних знань, спрямованих на виявлення та усунення негативних явищ у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин з метою планового регулювання їх у розширеному відтворенні суспільно необхідного продукту для життєдіяльності людей [7, с. 8]. По-друге, в системі економічного контролю сформулювався фінансово-господарський контроль, змістом якого є виробничі відносини і продуктивні сили у сфері господарської діяльності, а метою – сприяння раціональному використанню засобів і предметів праці і самої праці у підприємницькій діяльності для отримання найбільшого прибутку. Основними завданнями фінансово-господарського контролю є виявлення та профілактика порушень [7, с. 46]. У цілому, на нашу думку, з цим можна погодитися.