Реформування відомчого контролю в Україні

Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 22.05.2002 р. затверджено Положення про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю [2], де зокрема зазначено, що:

– основними завданнями відомчого контролю є здійснення контролю за фінансово-гос-подарською діяльністю, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за виконанням планових завдань, правильністю ведення бухгалтерського обліку, а також виявлення та усунення фактів порушення фінансової дисципліни, нанесення збитків, безгосподарності і марнотратства, перекручення звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

– організація та здійснення відомчого контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій покладається на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать;

– ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності здійснюються контрольно-ревізійними підрозділами в підпорядкованих їм державних (казенних) підприємствах, установах і організаціях;

– ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності проводяться на підприємствах, в установах і в організаціях комплексно на підставі річних планів, які погоджуються з ГоловКРУ (його підрозділами на місцях) і призначаються в кожному окремому випадку керівником відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади.

За наказом керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади в окремих випадках можуть проводитися заплановані ревізії та перевірки.

Для запобігання дублювання перевірок органи відомчого контролю координують свою роботу з органами державної контрольно-ревізійної служби, які надають їм організаційно-методичну допомогу, і, в разі потреби, організовують з ними та іншими контролюючими органами спільні ревізії та перевірки.

Контрольно-ревізійні органи перевіряють:

1. Дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, ефективність та цільове використання бюджетних коштів.

2. Збереження коштів і матеріальних цінностей.

3. Ефективність використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, своєчасність документального оформлення господарських операцій, повноту виявлення та мобілізації внутрішньгосподарських резервів, причини непродуктивних витрат і втрат.

4. Економічний стан підприємств, установ і організацій, виконання виробничих і фінансових планів, законність здійснених операцій.

5. Правильність і достовірність ведення бухгалтерського обліку та звітності, фінансових, кредитних і розрахункових операцій, повноту і своєчасність виконання зобов’язань перед бюджетом.

6. Дотримання порядку встановлення та застосування цін і тарифів.

На Головне контрольно-ревізійне управління України покладені функції організаційного і методичного забезпечення нормативами (стандартами) діючих контрольних органів. Стандарти державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна розроблені і запроваджені Державною контрольно-ревізійною службою України. Розроблено Стандарти з метою приведення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах, відомствах, інших центральних органах виконавчої влади до єдиних норм і правил контролю використання бюджетних коштів, державного і комунального майна. Зокрема, в 1-му стандарті серед ініціаторів контрольних заходів зазначені і керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо контрольного заходу, який здійснюється самостійним контрольно-ревізійним підрозділом або іншим їх підрозділом (особою) [4, с. 277–303].У п. 3 третього стандарту зазначено: „Кожним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади самостійно розробляються внутрішні нормативно-правові документи з організації та виконання суб’єктами державного фінансового контролю контрольних заходів, які затверджуються керівником відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади” [4, с. 280].