Інформаційна культура як чинник модернізації державної податкової служби України

У будь-якому якісному посібнику чи підручнику з теорії управління соціальними системами, менеджменту чи правознавства обов’язково присутня тематика про правову культуру, культуру права, їх вплив на суспільні відносини, правосвідомість, правотворчість, правозастосування тощо. У теорії управління соціальними системами, менеджменті, як правило, йдеться про управлінську культуру, культуру управління в етичному та естетичному аспектах. У кращому випадку може вивчатися культура діловодства. У більшості ж з них формулювання інформаційної культури навряд чи можна зустріти.

Сьогодні наукова думка суспільства активно формує риси інформаційної культури як соціотехнічного явища, що є відображенням формування нового етапу розвитку людства – інформаційного суспільства – суспільства, в якому соціальний потенціал (ресурс) формується за рахунок діяльності людей на основі використання послуг, що надаються за допомогою комп’ютерних інформаційних технологій та технологій електронного зв’язку (електронної телекомунікації).

Сутність категорії „інформаційна культура” вже „проникла” у галузеве законодавство України, у ряді підзаконних нормативно-правових актів. У той же час ні в нормативно-правових актах, ні в науково-практичній літературі не існує її чіткого визначення.

У даній статті пропонуються результати дослідження щодо з’ясування сутності та змісту інформаційної культури як чинника модернізації державної податкової служби у контексті методологічного та організаційно-методичного аспектів.

Інформаційна культура як об’єкт державного управління та правознавства. На рівні законодавства у вітчизняну юридичну термінологію категорію „інформаційна культура”, як публічно правову, було введено Концепцією Національної програми інформатизації (затверджена Законом України від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР). Відповідно до цього нормативно-правового акта під інформаційною культурою мали на увазі комп’ютерну освіченість людини.

У даному аспекті актуальність дослідження сутності та змісту інформаційної культури має важливе значення, як методологічного та методичного факторів організаційно-правового, зокрема, кадрового забезпечення ефективності модернізації державної податкової служби України, а також чинника інтеграції її в загальнодержавну інформаційно-аналітичну систему електронного урядування.

Одним із організаційно-правових загальнодержавних заходів у цьому напрямі можна вважати Указ Президента України від 6 грудня 2001 року № 1193/2001 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року „Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України”. Пунктом 9 цього Указу Міністерству освіти і науки було доручено у тримісячний строк підготувати навчальні програми для середніх і вищих навчальних закладів з навчальної дисципліни „Інформаційна культура”.

Проте виникає питання, яким чином за змістом, тематикою ця навчальна дисципліна узгоджуватиметься з традиційними навчальними дисциплінами щодо вивчення інформатики та обчислювальної техніки, а також дисциплін, які впливають на формування інформаційної культури тих, хто навчається у навчальних закладах (наприклад інформаційне право, правова інформатика, інформаційна безпека, захист інформації тощо). Питання також виникає щодо формування змісту навчальної дисципліни „інформаційна культура” для фахівців з технічного, економічного та гуманітарного напрямів підготовки. Не виняток з цього і проблема організації навчальних планів факультетів Національної академії ДПС України.

Із аналізу змісту зазначеного Указу Президента випливає більш широке розуміння категорії „інформаційна культура”: йдеться про культуру суспільних інформаційних відносин – правовідносин щодо інформації в умовах інформатизації.

Проблематика інформатизації займає важливе місце в комплексі заходів щодо модернізації державної податкової служби України. Це, зокрема, нормативно зазначено в Стратегічному плані розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 07 квітня 2003 року № 160).

У зв’язку з цим виникає потреба сформулювати сутність категорії „інформаційна культура” на доктринальному (науковому, теоретичному, концептуальному) рівні з урахуванням практики, аналізу наукових джерел і різних нормативно-правових актів. Формулювання сутності інформаційної культури можна здійснити інтуїтивно, евристично. Але ж у кожного своя інтуїція. У культуролога своє бачення цієї категорії, в управлінця (менеджера) – своє, у юриста – своє, у інженера – своє. Тобто, виходячи з положень соціальної когнітології (вчення про логіко-пізнавальні процеси на засадах теорії критичної інформації та ентропії) кожен може по-різному сприймати (усвідомлювати) зміст і сутність даної категорії з урахування особистого інтелектуального рівня розвитку, знань, досвіду, навичок, світогляду тощо.Сутність категорії „інформаційна культура”: методологічний аспект. У науково-практичній та навчальній літературі запропоновано декілька варіантів сутності та змісту категорії „інформаційна культура”. Для прикладу пропонується декілька визначень, що подаються різними авторами.