Історичний розвиток державного податкового менеджменту на території України

У період Речі Посполитої на українських землях була введена польська податкова система, яка характеризувалася несправедливим, на нашу думку, оподаткуванням. Одним податкоплатникам надавалися податкові пільги, інші оподатковувалися дискримінаційно. Тому такий підхід не тільки не підвищував податкових надходжень до Польсько-Литовської скарбниці, а, головне, викликав невдоволення серед українського населення, яке почало втікати за московський кордон, і виступило визвольною війною в 1648–1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницьким.При Богдані Хмельницькому у старшинській адміністрації управління податками здійснював генеральний підскарбій, який відповідав за стан фінансів козацького війська і мав право встановлювати ставки мита, інших податків. На місцях у полках збором податків займалися військові комісари [12. – С. 81].

Реформування державного податкового менеджменту за часів правління Петра І, в тому числі і на території теперішньої України, здійснювалося для організації зростання податкових надходжень до скарбниці держави з метою задоволення потреб, в першу чергу, на утримання армії. Тому бюджет почали формувати до 50 % за рахунок нового на той час подушного податку.

Особливістю введеного подушного податку було те, що об’єктом оподаткування стала „душа чоловічої статі”. У результаті проведеного перепису 5,8 млн. душ чоловічого населення почали обкладатися подушним податком у межах з 1 рубля в 1720 р. до 70 коп. у 1725 році, а потім у 1818 році – 3 карбованці 30 копійок [5. – С. 96–97]. Не оподатковувалися тільки чоловіки, які належали до дворян, духовенства і державних службовців. На території України подушну подать було скасовано лише у 1887 році [8. – С. 63–65].

В історії розвитку державного податкового менеджменту на території України, яка була в той час у складі Росії, в першій половині та на межі ХІХ-ХХ століть був період так званого бюрократичного способу стягнення податків.

Наприклад, за царювання імператора Миколи І (1825–1855) одночасно з державним бюджетом існували ще бюджети окремих міністерств і відомств, тому роль державного податкового менеджменту в цей період до кінця не виконувалась. Кожне відомство створювало свою управлінську систему і свої джерела доходів.

Відсутність єдиної бюджетної політики за царювання імператора Миколи І призводило до невизначеності доходів у державному бюджеті. Крім того, дохідна частина бюджету складалася, в основному, з подушного податку, який не був диференційованим за кількістю доходів і тому викликав незадоволення селян, кількість яких постійно зменшувалася у зв’язку із загибеллю їх на Кримській війні [6. – С. 49–50].

Така неорганізованість у державних фінансах, в тому числі державному податковому менеджменті, продовжувалася до того часу, поки не було затверджено Олександром ІІ в 1862 році „Правила про складання, розгляд, затвердження та виконання державного розпису і фінансових кошторисів Міністерств і Головних управлінь”.

Відповідно до згаданих Правил, всі державні доходи почали накоплюватися у касах Міністерства фінансів. Крім того, було введено акцизний податок і патентний збір на вино та спиртні напої замість відкупів. Загальне управління нововведеною системою оподаткування здійснювало Міністерство фінансів, а безпосередньо в губерніях чи округах – акцизні управління, які наділялися широкими правами та підвищеною зарплатою їх працівників [4. – С. 64–65].

У цей період було запроваджено посади податкових інспекторів, які брали участь у залученні майна й осіб до обкладання прямими податками, збирали відомості про розвиток торгівлі і промисловості, виконували інші обов’язки фінансових працівників на низовому рівні. Були введені також посади податкових ревізорів, які контролювали діяльність місцевих установ і податкових інспекторів.

На рівні губерній і повітів почали діяти „податні присутствія”, які обиралися, відповідно, губернськими та повітовими земськими зборами, що, на думку А.М. Соколовської, надавало оподаткуванню гласності і тим підвищувало його ефективність [9. – С. 40].

У період керівництва Української Центральної Ради (1917–1918 рр.) до проголошення незалежною республікою (22 січня 1918 р.) Україна не проводила своєї особистої податкової політики, тобто податкового плану не було, звіти про прибутки до державного бюджету та видатки з нього не складались.

Тільки з приходом до влади П.П. Скоропадського (28–29 квітня 1918 р.) у структурі Міністерства фінансів було створено Департамент Митних зборів, Департамент Простих Податків, Департамент Посередніх Податків тощо. Крім того, працівників згаданих департаментів стимулювали до праці, поділивши їх на ряди. Наприклад, працівник Департаменту Посередніх Податків 1-го ряду отримував щомісяця платню 300 крб., 2-го ряду – 250 крб., 3-го ряду – 200 крб.