Історичний розвиток державного податкового менеджменту на території України

Наповнення державної скарбниці в усі часи історичного розвитку державності на території України було досить актуальним. Ефективність вирішення питання наповнення дохідної частини державного бюджету завжди залишалося за вмінням держави керувати оподаткуванням, тобто прерогативою державного податкового менеджменту.

Для побудови ефективної системи державного податкового менеджменту незалежної України виникає потреба прискіпливого дослідження історичного його розвитку з прадавніх часів. Кожен етап історичного розвитку країни характеризувався встановленням різних державних управлінських систем оподаткуванням.

Державний податковий менеджмент – це механізм впливу державних управлінських органів на розвиток ефективної економіки, яка б забезпечувала найбільш повне задоволення державних і соціальних потреб суспільства [11. – С. 89].

Дослідження показують, що одним із основних елементів державного податкового менеджменту завжди на території України була і залишається по нині побудова оптимальної податкової системи.

Кожний етап історичного розвитку України характеризувався встановленням різного державного податкового менеджменту, який відрізнявся один від одного організацією та способами стягнення податків.

Як стверджують деякі науковці [Буряченко А.Є., 1. – С. 139], підвалини оподаткування, а отже, і державного податкового менеджменту, майбутньої Київської Русі закладалися ще з початком зародження та існування державності, особливо в 862–879 роках князем Рюриком [12 – С. 14].

Зрозуміло, що на той час державне управління оподаткуванням було примітивним, так як сама держава була розрізнена на багато племен, а систему оподаткуванням було представлено лише у вигляді данини.

У Київській Русі в період раннього феодалізму організацією збору данини займалися самі князі або їх підлеглі. У підпорядкованих областях вони наставляли намісників (посадників), якими були або дружинники, або сини чи дальні родичі князя.

Перші українські князі, зокрема Олег, Ігор та інші, особисто об’їжджали підвладні землі, де створювали судово-податкові округи. Ці поїздки були тривалими, з кінця осені (листопада) і до весни (квітень). В окремих випадках контроль за сплатою податків здійснювався різними княжими агентами: городниками, мостниками, митниками, метальниками, вирниками, тощо [3. – С. 99–100].

Так, за часів княгині Ольги вперше було встановлено постійні пункти збору податків – погости, де відбувалося нагромадження данини за встановленим, спочатку приблизним, порядком її стягнення. Контроль за роботою згаданих погостів здійснювався системою судочинства та князевою адміністрацією, але не регулярно, а час від часу, коли проводилися наїзди княжої дружини з Києва. Однак історики визнають, що це була перша реформа податкової системи на Україні [12. – С. 24].

За правління Ярослава Мудрого державний податковий менеджмент, як ніколи раніше, сприяв зміцненню економічного та фінансового стану могутньої, у свій час, Європейської держави. Створенням кодифікованого юридичного та фінансового документа „Руська правда” була здійснена спроба підпорядкувати суспільні відносини певним правилам. Систематизувавши і звівши розрізнені законоположення воєдино, Ярославу Мудрому дозволило унормувати податки (данину) і штрафи (вири). Останні сплачувалися до князівської скарбниці у кожному конкретному випадку різними розмірами, залежно від соціального становища ображеного та виду образи. Тому узаконена „Руською правдою” система штрафів приносила чималі прибутки до державної скарбниці, а також відігравала певну роль у дотриманні порядку в державі [2. – С. 141–145].

Після смерті Ярослава Мудрого через міжусобні чвари послабилась централізація держави, а отже, і структура управління податками. У певній мірі вдалося відновити централістську політику державного податкового менеджменту за князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава.

За часів Великого Литовського князівства, до підписання угоди про об’єднання Литви і Польщі в державу Річ Посполита, держава не порушувала існуючої на українських землях системи управління податками, правда, крім держави і князя, з’явився ще один збирач податків – церква [5. – С. 96; 12. – С. 47].