Оподаткування доходів фізичних осіб

Система оподаткування доходів фізичних осіб у кожній країні є регулятором взаємовідносин між державою та громадянами – платниками податків. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Тому, встановлюючи розміри оподаткування доходів фізичних осіб, держава прагне не тільки забезпечити стабільну дохідну базу, а й чинити вплив на розмір заощаджень громадян, діяльність фізичних осіб – суб’єктів господарської діяльності, з метою оптимального здійснення своєї стратегії розвитку.

Збір податків – виняткове право держави, адже вона є політичною організацією, яка представляє все населення на певній території. Тому держава повноважна встановлювати і збирати податки з усіх суб’єктів, які перебувають на її території, як певну плату за послуги, які вона надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші потреби громадян.

Сучасне суспільство домоглося перетворення податків із суто фіскального державного заходу на важливий економічний, соціальний та політичний фактор. Реальне використання суспільних благ, забезпечення яких здійснює держава, є головною причиною, що повинна спонукати кожну людину сплачувати податки. Адже їх витрачають не тільки на утримання суто державних інституцій, а й на охорону здоров’я, освіту, розвиток культури, захист навколишнього середовища, на субсидії найбіднішим регіонам країни і найбіднішим громадянам тощо.

Податки, в тому числі й податок з доходів фізичних осіб, беруть участь у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а отже, є частиною єдиного процесу відтворення і виступають у специфічній формі виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Суспільний характер податків розкриває їх взаємозв’язок з іншими економічними категоріями, внутрішній зв’язок елементів податку (ставок, пільг та інше) оцінює їх вплив на виробничі відносини і виробничі сили в суспільстві, через що розкривається глибинна сутність податків.

У сучасних умовах при управлінні податковою системою великого значення набуває об’єктивна оцінка і критичне узагальнення світового і вітчизняного досвіду проведення податкової політики. Тільки при успішному використанні цих передумов можна розраховувати на кваліфікований податковий менеджмент у галузі оподаткування доходів фізичних осіб – від розробки законодавчих і нормативних актів до надходжень податку з доходів фізичних осіб до бюджету.

Проблемі оподаткування доходів фізичних осіб присвячені наукові праці вчених України О.Д. Василика, В.М. Федосова, П.В. Мельника та інших, але наслідки запровадження нової системи оподаткування дослідженні недостатньо.

З метою дослідження даної проблеми поставлено такі завдання:

– провести аналіз змін у системі оподаткування фізичних осіб в Україні;

– проаналізувати наслідки запровадження в Україні спрощеної системи оподаткування фізичних осіб;

– запропонувати шляхи вдосконалення спрощеної системи оподаткування та роботи органів ДПС;

– запропонувати деякі заходи щодо покращання адміністрування доходів з фізичних осіб.

22 травня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон).

Система оподаткування фізичних осіб, запропонована у прийнятому Законі, суттєво відрізняється від діючої до 1 січня 2004 р. системи оподаткування. Адже встановлення єдиної ставки оподаткування суттєво зменшує податковий тиск, що існував: замість п’яти ставок оподаткування – 10, 15, 20, 30 і 40 відсотків Законом запроваджено ставку 15 відсотків (на перехідний період до 1 січня 2007 року – 13 відсотків).

Поміркована ставка оподаткування доходів фізичних осіб спрямована на виховання правової культури у платників податків, зміну думки i ставлення громадян до податкового законодавства, усвідомлення обов’язковості сплати податків. В умовах активного утворення приватного сектору економіки застосування максимальної ставки оподаткування у розмірі 15 відсотків (13 %) створює і більш сприятливі умови для розвитку підприємницької діяльності громадян.

Запроваджену Законом ставку можна вважати позитивним кроком ще й тому, що ефективність існуючої до 01.01.04 р. верхньої ставки прибуткового податку у розмірі 40 відсотків дуже мала. Прийнятний податковий тягар – це один із економічних методів виведення з тіні як значної частини підприємців, так і фінансових ресурсів, тому певна надія покладається і на виконання податкових зобов’язань з боку суб’єктів існуючої тіньової економіки та розширення на цій основі бази оподаткування.