Оподаткування фізичних осіб в Україні в контексті сучасної податкової політики

– 1-й – податковий тиск безпосередньо податкових важелів;

– 2-й – податковий тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;– 3-й – використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий тиск переміщується з одних платників податків на інші;

– 4-й – використання податкової техніки, при якій посилюється податковий тиск на платника податку. Наприклад, авансові платежі, що передбачають сплату податку платником до моменту отримання результатів його господарської діяльності [6, с. 49].

Для більш глибокого усвідомлення величини податкового навантаження в нашій країні пропонуємо його порівняти із відповідним показником у розвинених країнах світу. Як уже було зазначено, рівень податкового навантаження в Україні за різними даними складає „70 % – 80 % отриманого доходу без урахування податкових навантажень на заробітну плату та собівартість продукції” [11, с. 79 – 82], у той час як у розвинених країнах світу розмір цього показника коливається від 52 % – у Швеції до 30 % – у Сполучених Штатах Америки та Туреччині [14, с. 84 –87] Наведене порівняння переконливо свідчить, що рівень податкового навантаження в Україні є невиправдано високим і потребує його перегляду у напрямі зменшення шляхом зниження податкових ставок діючих в Україні податків.

Як свідчить досвід податкових реформ у розвинених країнах, зменшення рівня оподаткування шляхом зниження податкових ставок не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб’єктів на зазначене зниження податкових ставок. За оцінками різних економічних моделей, розрахованих для країн із розвиненою ринковою економікою, тривалість часового ланцюга від моменту зменшення податкового навантаження до зростання рівня податкових надходжень до бюджету становить 2,5 – 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше. Таким чином, зниження податкових ставок у перші роки супроводжується, як свідчить практика, зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг державних видатків, то показники бюджетного дефіциту зростатимуть. Саме тому, на нашу думку, зменшення податкового навантаження повинно відбуватись поступово, шляхом зниження ставок не на всі податки, що забезпечують левову частку дохідної частини державного бюджету, одразу, а поетапно – на кожен з податків окремо, що дозволить уникнути як скорочення державних витрат, яке, як правило, реалізується шляхом відмови держави від фінансування різного роду соціальних програм, так і підвищення показників бюджетного дефіциту.

Крім того, поступове зниження податкового навантаження призведе до формування цілого ряду позитивних зрушень в економічній і податковій сферах. Перш за все, зазначене зменшення сприятиме зростанню виробництва, а те, в свою чергу, – збільшенню реальних доходів платників податків і, як наслідок, зростанню податкової бази. Також до позитивних зрушень, викликаних зменшенням податкового навантаження, можна віднести детінізацію економіки, легалізацію доходів платників податків унаслідок зникнення стимулів для ухилення від сплати податків.

Уперше, на нормативному рівні, необхідність зменшення рівня податкового навантаження була закріплена в постанові Верховної Ради України № 561 від 4 грудня 1996 року, якою були схвалені Основні положення податкової політики в Україні [12]. У цьому нормативному акті акцентовано увагу на „доцільності пом’якшення податкової політики щодо податкового навантаження на суб’єктів господарювання, шляхом зменшення розмірів ставок податків та інших обов’язкових платежів, компенсуючи втрати дохідної частини державного бюджету, розширенням бази для нарахування податків та інших обов’язкових платежів, скороченням і скасуванням пільг при визначенні об’єктів оподаткування” [12]. Однак слід зауважити, що протягом майже шести років з моменту прийняття зазначеної постанови Верховною Радою України не було вжито конкретних заходів щодо зменшення загального рівня податкового навантаження.

Однак 2003-й рік, на нашу думку, слід вважати поворотним етапом у реформуванні вітчизняної системи оподаткування у напрямі вирішення проблеми надмірного податкового. Одним із переконливих свідчень цього можна вважати зниження ставки податку на прибуток підприємств з 30 до 25 %, а також реформування оподаткування фізичних осіб, внаслідок чого була встановлена єдина ставка податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13 %.

Вважаємо за необхідне більш детально зупинитись на розгляді окремих аспектів реформування оподаткування фізичних осіб, оскільки на шляху реалізації прийнятих нововведень виникає цілий ряд практичних перепон і перешкод, що не були враховані законодавцем під час прийняття Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 року [13], який вступив у дію з 01 січня 2004 року.Зазначений Закон, крім багатьох нововведень у сфері оподаткування фізичних осіб, передбачає відмову від прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних з максимальної ставкою 40 % та встановлення єдиної податкової ставки оподаткування сукупного місячного (річного) доходу у розмірі 15 %, а на період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року визначає її у розмірі 13 %.