Пільговий механізм прибуткового оподаткування в Україні: проблеми та шляхи розв’язання

Водночас щодо недоліків існуючого механізму надання права на отримання податкового кредиту, на нашу думку, це наявність певних обмежень щодо його реалізації. Це стосується, по-перше, осіб, які відмовилися від ідентифікації з релігійних причин. По-друге, пенсіонерів, які не мають основного місця роботи. По-третє, фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності. Такий порядок суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 22 Конституції України (про неприпустимість звуження існуючих прав громадян). Для створення рівноправних умов оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, які здійснюють професійну діяльність, і пенсіонерів необхідно внести зміни до діючого закону і надати їм право на отримання податкового кредиту.Відповідно до діючого законодавства громадяни можуть реалізувати своє право на отримання податкового кредиту раз на рік під час подачі річної податкової декларації. Існує пропозиція, щоб надати платнику податку можливість оперативно реалізувати своє право на податковий кредит, а саме щомісячно протягом року одержувати повернення частини податку з доходів фізичних осіб (як компенсації вартості витрат, дозволених до включення до податкового кредиту), не очікуючи цього до кінця року. Реалізація такої пропозиції дозволить покращити соціальний захист громадян. Адже витрати, які дають право на отримання податкового кредиту, в основному здійснюються раз або двічі на рік у певні місяці (наприклад, внесення плати за навчання посеместрово) і саме в цей час платники податку потребують компенсації таких витрат.

Третя складова пільгового механізму прибуткового оподаткування фізичних осіб – це власне податкова соціальна пільга. Згідно з п.6.1 ст. 6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” платник податку має право на зменшення загального місячного оподатковуваного доходу, який одержаний з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Податкова соціальна пільга надається:

– у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі – будь-якому платнику податків;

– у розмірі, що дорівнює 150 % мінімальної заробітної плати, – платнику податку, який є самотньою матір’ю або батьком, утримує дитину-інваліда, є студентом, учнем, аспірантом тощо;

– у розмірі, що дорівнює 200 % мінімальної заробітної плати – платнику податків, який є особою, що є Героєм України, учасником бойових дій під час Другої світової війни, колишнім в’язнем концтаборів тощо [1].

Передбачалося поступове запровадження податкової соціальної пільги упродовж 2004–2006 рр., а саме: 30 % мінімальної заробітної плати – протягом 2004 року; 50 % – протягом 2005 року; 80 % – протягом 2006 року. З першого січня 2007 року розмір пільги повинен був становити 100 % мінімальної заробітної плати [1]. Однак у зв’язку з напруженим фінансуванням місцевих бюджетів у 2006 і 2007 роках рівень податкової соціальної пільги зберігається на рівні 50 % мінімальної заробітної плати.

Законом передбачено певні обмеження як на нарахування соціальної податкової пільги, так і на реалізацію права на отримання податкового кредиту. Вони застосовуються до доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем нарахування, протягом звітного податкового місяця, якщо розмір такого доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи (встановленого на 1 січня звітного податкового року), помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень. Це призводить до того, що громадяни, дохід яких незначно перевищує зазначену величину, намагаються його приховати, щоб зберегти право на застосування даної пільги та податкового кредиту.

Для уникнення цієї проблеми в Україні варто запровадити порядок на зразок податкової пільги на приріст доходу, що застосовується у Великій Британії. Сутність його заключається в наступному. У випадку, коли незначне додаткове збільшення доходу платника прибуткового податку переміщає його у категорію платників, для яких установлені більш високі податкові ставки, йому надається право сплатити податок за нижчою ставкою, встановленою для доходу, який він дещо перевищив. В Україні варто застосувати таку податкову пільгу для платників податку з доходів фізичних осіб, коли їхній дохід перевищує верхню межу доходу, що дає право на пільгу на 30–50 грн [4].

Інший варіант вирішення зазначеної проблеми лежить у площині повернення до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (далі – НМДГ). „Перше, чого вдасться досягти завдяки такому кроку, – це істотного підвищення платоспроможного попиту разом із встановленням для основної маси працюючих певної податкової прогресії” [5]. Щодо розміру НМДГ, то він повинен наближатися до прожиткового мінімуму населення. Але в сучасних умовах це може призвести до значних втрат бюджету. Хоча за розрахунками А. Скрипника, при встановленні НМДГ на рівні 80 % мінімальної заробітної плати та при діючій ставці оподаткування 15 % бюджет не зазнає значних втрат, але значно підвищиться ефективність системи оподаткування фізичних осіб [7].