Пільговий механізм прибуткового оподаткування в Україні: проблеми та шляхи розв’язання

Створення ефективної системи оподаткування, яка б стимулювала економічне зростання, забезпечувала інноваційний розвиток країни та розвиток народногосподарського комплексу, становить одне із першочергових завдань податкової реформи в Україні.

В умовах, коли гостро стоїть потреба розбудови ефективної системи господарювання, стимулювання ділової активності суб’єктів економіки, активізації процесів накопичення капіталу та темпів зростання виробництва, більшість країн користується різноманітними податковими пільгами як надзвичайно потужним засобом щодо використання регулювального потенціалу податкової політики.

Питання сутності податкових пільг і визначення їхньої ролі у стимулюванні інноваційної і інвестиційної діяльності є предметом дослідження багатьох провідних українських науковців. Значний внесок у розвиток даного питання зробили О. Данілов, С. Захарін, І. Луніна, П. Мельник, А. Соколовська, А.Скрипник та інші. Разом з тим у сучасній науковій літературі приділяється мало уваги дослідженню пільгового механізму саме прибуткового оподаткування.

Метою даної статті є обґрунтування пропозицій, спрямованих на розв’язання проблемних питань функціонування механізму прибуткового оподаткування в Україні.

Економічна думка пропонує різні визначення податкових пільг. Так, на думку А. Соколовської та І. Луніної, під податковими пільгами слід розуміти „передбачене і регламентоване нормами податкового законодавства (за наявності об’єкта оподаткування) відхилення від нормативних вимог оподаткування, що відбувається у формі повного або часткового звільнення платників податку від його сплати з метою полегшення податкового тягаря” [8].

Виходячи з цього визначення, можна вважати, що податкові пільги та підстави для їхнього одержання є одним із елементів юридичної конструкції податку. При цьому, на думку Р. Гаврилюка, вони є факультативними (не обов’язковими) елементами. Це пов’язано з тим, що з правової природи податку вони не випливають, проте нерідко з різними цілями запроваджуються законодавцем і в такому разі суттєво позначаються на змісті основоположних елементів юридичної конструкції податку [3].

Податкові пільги, звичайно, не є обов’язковим елементом системи оподаткування, оскільки їхнє застосування часто призводить до певних зловживань із метою отримання права на використання цих пільг. Однак, на думку В. Загорського, практична значущість пільг стає неоціненною для створення нового технологічного ядра будь-якої економічної системи. Податкові пільги особливо ефективні для транзитивних економік, що характеризуються недостатнім рівнем розвитку інфраструктури внутрішнього фінансового ринку, дефіцитом довгострокових фінансових ресурсів, великим тіньовим сектором тощо. За таких умов фінансова система в цілому працює малоефективно, а в сфері регулятивного впливу держави на модернізацію та стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів пільги залишаються чи не єдиним дієвим та достатньо ефективним інструментом впливу. При цьому фіскальна ефективність пільг є високою [5].

Щодо фізичних осіб, то пільги в основному розглядаються як засіб встановлення соціальної справедливості, а також згладження нерівномірності податкового навантаження на верстви населення з неоднаковим рівнем доходів.

На сьогодні можна виділити три складові пільгового механізму в оподаткуванні фізичних осіб, передбачених Законом України № 899-IV „Про податок з доходів фізичних осіб”. Перша – це перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, передбачені пп. 4.3.1 ст. 4 зазначеного Закону. До них, наприклад, відносять: суми державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних послуг; суми відшкодування шкоди платнику, завданої йому внаслідок Чорнобильської катастрофи; суми внесків на обов’язкове соціальне страхування. Для прикладу також зазначимо: на відміну від Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян” № 13-92 діючий Закон передбачає, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включаються й не декларуються:

– вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за встановленим переліком професій (зокрема непрацюючим пенсіонерам);

– кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку його роботодавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування такого роботодавця податком на прибуток підприємств;