Понятійний апарат фіскальної політики сприяння підприємництву
Принцип рівнонапруженості означає, що зобов’язання перед бюджетом установлюються для усіх платників згідно з їх можливостями і результатами діяльності [4, с. 50]. Але цей принцип не враховує єдину ставку ПДВ чи податку на прибуток підприємств. Тому фіскальна політика держави повинна враховувати наслідки для підприємств платежів до бюджетів, поєднуватися з механізмом регулювання фінансово-економічного стану підприємств, забезпеченості їх ресурсами.
Щодо ресурсів логічно зауважено, що “в умовах відсутності високого рівня розвитку товарно-грошових відносин у перехідний період для вирівнювання умов господарювання підприємств різних форм власності необхідне, мабуть, комплексне використання елементів ринкового регулювання і планової економіки – централізоване встановлення розмірів плати за використані ресурси [1, c. 440]. Так, і нині діє централізоване встановлення плати за використання природних ресурсів. “Зовнішні ресурси” включають виробничі фонди, які надаються централізовано, а також природні ресурси, які не вводяться в економічний обіг. “Безконтрольне використання цих ресурсів позначається на необґрунтованому завищенні дохідності підприємства, його ефективності, завдаючи економічних збитків країні. При цьому для національних підприємств перелічені витрати мають в основному символічний характер і не впливають на результати діяльності“ [1, c. 440]. На нашу думку, не можна застосовувати однакові ставки оподаткування до підприємств, створених на базі державної власності і за рахунок власних коштів підприємців, національних підприємств і спільних, оскільки бази відрахування у них різні.
“СП, створені у виробничій сфері, позбавлені можливості одержувати державне замовлення і матеріально-технічне забезпечення своєї діяльності з боку держави, змушені враховувати вплив природних ресурсів і виробничих фондів у складі показників комерційного розрахунку, забезпечуючи при цьому конкурентоспроможність цін виготовлюваної продукції на світовому ринку, в умовах дії принципу самоокупності СП і зацікавленості іноземних інвесторів у одержанні доходу у валюті. Отже, СП були поставлені в нерівне становище порівняно з національними підприємствами, що, звісно, не могло сприяти збільшенню припливу іноземного капіталу в Україну. Крім того, 5 % прибутку спільних підприємств спрямовується в місцеві бюджети на покращання економічної ситуації та створення виробничої і соціальної інфраструктури, що використовуються усіма підприємствами регіону” [1, с. 440–441].Зміст поняття ”сфера фіскальної політики” також не розкрито у літературі. Сфери застосування фіскальної політики можна класифікувати за різними ознаками. Їх можна поділити за галузевими ознаками (виробничі галузі, невиробничі галузі, соціальна сфера). Серед сфер особливе місце належить соціальній, якій приділяється увага політиками, державою, у тому числі Державним бюджетом України тощо. Так, у країні гостро стоїть проблема суттєвого покращання забезпеченості соціальної сфери фінансовими ресурсами. Для цього, як відомо, Кабінетом Міністрів України передбачається упорядкувати систему соціальних пільг, які не забезпечені реальним бюджетним фінансуванням. Крім того, необхідно продовжувати реформування економічних відносин у сфері науки, освіти та культури, розширення за рахунок розвитку підприємництва платних послуг. У результаті цього поліпшиться фінансовий стан закладів цих сфер. Планується збільшувати фінансування діяльності закладів охорони здоров’я за рахунок запровадження медичного страхування, створення медичних приватних закладів. Отже, і тут фіскальна політика повинна сприяти підприємництву. З-поміж сфер виділяють і сферу місцевого самоврядування. Фіскальна політика повинна сприяти зміцненню фінансової бази місцевого самоврядування, забезпеченню його фінансової незалежності на основі стабільності нормативів відрахувань від сум загальнодержавних податків до місцевих бюджетів та нормативів місцевих податків.
Методи фіскальної політики слід розуміти як сукупність способів і прийомів, за допомогою яких стимули чи важелі цієї політики впливають на фінансово-економічні процеси в країні чи окремих її регіонах, на рівень податкового навантаження на доходи підприємств, доходи населення, вирішуються інші макроекономічні чи мікроекономічні завдання. Прикладами методів фіскальної політики є методи: диференціації ставок нарахування (регулювання сум платежів диференціацією ставок ); стимулювання (випуску автомобілів звільненням їх виробника від сплати окремих податків); податкового кредитування (надання податкових кредитів); метод пільг (надання податкових пільг з метою заохочення вкладення інвестицій) тощо. Держава, використовуючи інструментарій фіскальної політики і методи її реалізації, повинна регулювати відтворювальний процес у виробництві продукції, техніко-технологічній базі підприємств;сприяти створенню усім учасникам сприятливо-адаптивних (а не рівних, як вважається) умов інноваційно-інвестиційної діяльності; надання пільг пріоритетним, фінансово вигідним для держави сферам.
Механізм реалізації фіскальної політики – це узаконений порядок справляння податків, зборів, обов’язкових платежів, впливу на фінансово-економічні явища і процеси у підприємницькій діяльності, формування доходів бюджетів за допомогою зміни системи податків, фіскальних регуляторів, важелів, стимулів тощо. Сучасний механізм податкової (фіскальної) політики полягає в наступному: макроекономічному регулюванні фінансово-економічного становища підприємств, встановленні на законодавчому рівні і проведення єдиної загальнодержавної економічної політики стосовно внесення платежів до бюджету; наданні права АР Крим і місцевим органам влади щодо визначення видів, ставок і періодичності надходження місцевих податків і зборів у доходи своїх бюджетів; установленні обов’язковості оподаткування прибутків підприємств і підприємців незалежно від джерела їх отримання; централізованому встановленні і застосуванні податкових ставок та їх диференціації; розвитку системності у побудові податкового механізму; застосуванні єдиних податкових ставок сплачуваних податків юридичними та фізичними особами; забезпеченні органами державної податкової служби України суворого контролю за своєчасністю і правильністю сплати податків; обмеженні надання податкових пільг; жорсткості механізму справляння і покарання за несплату податків, зборів, інших обов’язкових платежів тощо.