Понятійний апарат фіскальної політики сприяння підприємництву

До інструментів фіскальної політики відносяться фіскальні норми і періоди з виконання зобов’язань перед державою. Такими нормами є ставки, тарифи, такси, коефіцієнти інфляції тощо. До названих періодів відносять строки подання декларацій, строки внесення платежів, сплати боргів тощо. До стимулів належать пільги, розстрочки платежів, податкові кредити. Важелями впливу на платників є штрафи, пені, неустойки. До інструментів фіскальної політики відносяться і ступінь чи характер дії її важелів, зокрема жорсткість застосування таких важелів, високі ставки нарахування, високий рівень штрафів чи ліберальність цієї політики, зокрема зниження рівня штрафів, що відносяться до суб’єктів підприємництва.Під поняттям суб’єктів фіскальної політики розуміють ті суб’єкти господарювання, на яких поширюється дія фіскальної політики. Такими суб’єктами можуть бути не тільки конкретні платники грошових зобов’язань, але і господарюючі системи, до яких вони входять. Господарюючими системами можуть бути міністерства, народногосподарські комплекси тощо. Суб’єктом нарахування грошових зобов’язань вважаються підприємці – фізичні особи і юридичні особи. На нашу думку, більш правильно суб’єктом грошових зобов’язань вважати платників. А статус платників податків визначається законодавством.

Платник податків, зборів та інших обов’язкових платежів – це суб’єкт господарювання (підприємець чи підприємство) або власник ресурсів, у тому числі доходів, який володіє об’єктом нарахування грошових зобов’язань. Суб’єктом фіскальної політики є й ті органи, що її створюють, реалізують на практиці (Верховна Рада України, органи державної податкової служби України). Перших потрібно називати користувачами фіскальної політики, інших – її творцями. Суб’єкти цієї політики повинні тісно взаємодіяти. Зокрема, для реалізації пропозицій податківців з удосконалення фіскальної політики повинна бути й оперативність законотворчих органів у прийнятті щодо таких пропозицій відповідних законодавчих актів з узаконення положень фіскальної політики. Справляння платежів, з одного боку, – формування податкового законодавства, з іншого – вдосконалення фіскальної політики. Це надто взаємопов’язані сторони одного цілого – наповнення бюджетів. Податківці не тільки найбільше кваліфіковані у податковому менеджменті, а і найбільш зацікавлені в такій фіскальній політиці, що сприяє розвитку економіки як основному фактору зростання платежів до бюджетів, підприємництва, оскільки укріплення фінансово-економічного стану підприємств – джерело зростання платежів до бюджетів, а також допомагає встановленню взаєморозуміння з платниками грошових зобов’язань, і тим самим – мобілізовувати додаткові кошти до бюджетів.

Під об’єктом фіскальної політики потрібно розуміти ті процеси діяльності, доходи, ресурси, щодо яких, відповідно до законодавства, суб’єктами господарювання (платниками) або державними органами (органами ДПСУ, судами) нараховуються податки, збори, обов’язкові платежі, штрафи, пені. Об’єктами фіскальної політики можуть розглядатися види підприємницької діяльності, сфери доходів або створення виробничих ресурсів, фінансових ресурсів тощо. Об’єкти фіскальної політики необхідно розглядати не тільки як види господарювання, операції, доходи конкретних платників, відносно яких сплачується податок і збори, але і їх узагальнені види діяльності, а то й народногосподарської діяльності (наприклад, торговельна, інвестиційна, інноваційна тощо). Фіскальна політика має за свій об’єкт і зовнішньоекономічну діяльність. Але ця діяльність може мати свої особливості, в тому числі в оподаткуванні. Отже, відповідні особливості повинна відбивати і фіскальна політика до неї.

Слід розрізняти поняття об’єкта фіскальної політики і об’єкта нарахування зобов’язань перед державою. Об’єкт нарахування – це той ресурс, з рівнем якого, згідно з законодавчо установленими нормами, визначаються суми платежу до бюджету. На нашу думку, об’єктами є: фінансові ресурси, щодо яких здійснюються відрахування до бюджету (до таких ресурсів належать прибуток підприємств, доходи фізичних осіб); природні ресурси (обсяги видобутку корисних копалин чи запасів корисних копалин, обсяги забраної для використання води, обсяг заготовленої деревини); вартості (додана вартість, ціни); земельні ресурси (площі земельних ділянок); власне майно (транспортні засоби, нерухоме майно громадян, майно підприємств); грошовий капітал (гроші, укладені у цінні папери) тощо. Об’єкт нарахування встановлюється тільки законодавством.

Носій фіскальної політики – поняття, яке не вживається у літературі і фінансовій практиці. На нашу думка, носій фіскальної політики – це той нормативно-законодавчий акт, що визначає усі аспекти фіскальної політики. До таких актів відносяться: закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази, розпорядження, інструктивні матеріали ДПА України, відповідні відомчі документи міністерств та відомств тощо.Поняття принципу фіскальної політики необхідно розуміти як основні керівні правила і норми формування цієї політики та її реалізації. До принципів податкової політики прийнято відносити соціальну справедливість, рівнонапруженість, економічну ефективність, стабільність і гнучкість. Вважається, що одним з важливих принципів податкової теорії є принцип справедливості оподаткування. Цей принцип (як принцип податкової політики) повинен забезпечувати рівний і прогресивний розподіл податкового навантаження щодо рівня доходів і добробуту. У такому розумінні дотримання названого принципу навряд чи забезпечує рівність податкового навантаження навіть в умовах соціалізму. Так, однакові суми доходів сімей різного складу оподатковуються за єдиними ставками. Тому відрахування суми податку на доходи фізичних осіб будуть однаковими. Але у розпорядженні сімей з розрахунку на душу залишаться нерівнозначні суми. Тоді справедливість оподаткування проблематична. Хіба добробут сімей – це не державна справа, адже кожна людина має право на справедливість відрахувань від доходів. Це ж стосується відрахувань від доходів підприємств, отже, і впливу податків, зборів та обов’язкових платежів на їх фінансово-економічний стан.