Ретроспективна періодизація розвитку оподаткування

Автор найбільш загально та точно здійснила періодизацію розвитку оподаткування та охарактеризувала основні періоди. Але, на нашу думку, дану періодизацію потрібно було б доповнити виокремленням етапів розвитку податків у складі названих періодів. Це деталізувало б історичне дослідження та дозволило б урахувати відмінності окремих часових інтервалів у складі періоду, які за головними рисами начебто й подібні.

Виходячи з викладеного, пропонуємо доповнити характеристику періодів, наведених В. Пушкарьовою, етапами розвитку податків, що деталізують періодизацію. При цьому можна поєднати ідеї інших науковців, охарактеризовані вище ( Едвіна Селігмена, І.Т. Тарасова).

I період: з початку виникнення держави до ХVII століття нашої ери.

Етапи розвитку:

– переважання ідеї дару, данина;

– проведення паралелі між податком і зверненням держави до народу про підтримку;

– закріплення ідеї допомоги, що надається державі;

– поширення ідеї про жертву, що приноситься народом в інтересах держави;

– домінування ідеї обов’язку сплати.

ІІ період XVII–XVIII століття:

– виникнення ідеї певної частки або окладу, встановленого урядом незалежно від волі платника;

– централізація оподаткування та виділення привілейованих „неподатних” класів.

ІІІ період XIX–XX століття:

– виникнення ідеї соціальності та всезагальності оподаткування.

Таким чином, загальними тенденціями розвитку оподаткування можна вважати історичну ґенезу від дару до обов’язку та примусу, з переходом до використання ідей соціальності.

Слід при цьому зазначити, що оподаткування в Україні також розвивалося у руслі загальносвітових тенденцій, хоча й за наявності національної специфіки та історичного часового лагу.

Оскільки Україна довгий час розвивалася то самостійно, то у складі інших держав, тенденції розвитку оподаткування не завжди були стабільними.

Можна виділяти такі етапи розвитку податків в Україні:

І. Виникнення податків у Київській Русі (VIII–XIII століття).Слов’янські племена з’явилися на українських землях у V–VI століттях у результаті нашестя гунів. Для захисту господарства князі створювали військові дружини, які були на постійному утримані. Засобами утримання були, як зазначалося вище, дари і поклони, що добровільно підносили князю общинники. Доходи княжого двору мали натуральну форму і відрізнялися несистематизованим, випадковим характером. З ростом племен і розширенням господарства постала проблема збільшення дружин, а відтак і коштів на їх утримання. Встановлюється данина, яка стягувалася із завойованих народів, що поповнювала казну водночас з добровільними підносинами одноплемінників.