Ретроспективна періодизація розвитку оподаткування

Погоджуючись із наведеним, вважаємо за необхідне врахувати також стосовно першого етапу не лише ідею дару, а й данину, адже однією з перших форм оподаткування виступала також данина з завойованого народу. Все майно переходило завойовникам, як і військова здобич, що покривало військові витрати. Іншими словами перший прообраз податків – це податок на завойованих. За словами Й.М. Кулішера (1878–1934), „…війна породила на світ податки спочатку тимчасові, потім – з появою постійного війська, і постійні. Сучасна армія і сучасна податкова система – сіамські близнюки, нерозривно спаяні, нерозлучні, неподільні” [2].

Данина чітко виявила себе, хоча й набагато пізніше, на Русі. Тут спочатку оподаткування зароджується як добровільне приношення, але основним джерелом доходів князівської казни була данина. Це був нерегулярний, а потім і достатньо систематичний прямий податок. Відомо, що князь Олег (княжив 879–912 рр.) активно зайнявся встановленням данини з підкорених племен. За словами історика С.М. Соловйова (1820–1879), „Деякі платили хутром з диму, або з житла. Деякі по шлягу від рала” [3]. Данина стягувалася „повозом”, коли платники доставляли її до Києва, і „полюддям”, коли княжі дружинники самі їздили за нею.

З часом і добровільні приношення переростають в обов’язкові, періодично сплачувані. Данина і дар близько підходять одне до одного і поступово зливаються в подать.Зазначимо, що періодизація Едвіна Селігмена охоплює лише часи до Різдва Христового та півтора тисячоліття нашої ери. Крім того, не можна розподілити етапи розвитку податків за часом. Адже на прикладі Русі та Давнього Риму видно, що історичне становлення їх податкових систем відбулося з різницею майже в 1,5 тисячоліття, і при цьому, на нашу думку, мало спільні риси. Хоча з погляду географії ці дві держави знаходилися на Європейській частині земної кулі. Існує також підхід періодизації розвитку оподаткування на основі дослідження генези фінансових учень, які фактично є віддзеркаленням процесу справляння податків. В основі такого поділу на періоди фактично лежить розвиток держави і її інституцій. Тому дореволюційні науковці історичний розвиток оподаткування аналізували за цивілізаційними ознаками (наприклад, І.Т. Тарасов ):

– східні держави. Фінансові погляди засновані на релігійних ученнях. Так, в іудеїв усе вважається божим, а те, що він не бере – віддає як знак божої милостині;

– класичні держави Греції та Риму. Особливостями державних доходів і видатків є те, що на даному етапі надзвичайні потреби негайно розподілялися між громадянами;

– феодалізм. Фінансовий устрій держав середніх віків виходив із того, що автономне господарство взяло верх над центральним. Збори стягувалися з середніх і бідних верств населення, духовенство та вищі класи збирали данину, десятини та оброки на свою користь. Податки та збори були останнім джерелом доходів держави. Основу ж доходів складали домени, військова здобич, пожертвування;

– абсолютизм. Феодальна влада подавлена державою, „абсолютною” централізованою владою. Податки не могли бути введені без дозволу на те центрального керівництва держави;

– конституціалізм. Перехід від абсолютизму потребував розширення діяльності та завдань державної влади, зміни механізму наповнення дохідної частини бюджету у зв’язку зі збільшенням витрат стосовно внутрішнього управління. Потреба покриття дефіциту коштів зробила неможливим поділ класів на „податні” та „неподатні” (привілейовані).

Ми бачимо, що І.Т. Тарасов більш широко висвітлює періодизацію історії податків, але все ж його етапи базуються лише на врахуванні географічних і політичних чинників.

Сучасна російська дослідниця В. Пушкарьова визначає три періоди розвитку оподаткування.

Перший включає в себе господарські системи давнини та середніх віків. Його особливістю є нерозвиненість і випадковість оподаткування.

Другий: податки стають основним джерелом доходу бюджету. На даному етапі проходить формування перших податкових систем і поділ податків на прямі та непрямі.

Третій вирізняється зменшенням кількості податків і зростанням ролі права щодо організації процесу справляння.