Цільовий підхід до модернізації діяльності податкової служби

Рис. 2. Залежність тривалих темпів економічного зростання від державного навантаження на економіку нормованого на рівень економічного розвитку

Щодо державного навантаження на українську економіку на сучасному етапі розвитку, можна стверджувати, що: загальна сума, яку розподіляють через державні установи, склала у 2003 році суму 117,6 млрд грн. З них: державний бюджет складає 55 млрд грн (46,8 %), місцеві бюджети – 22,5 млрд грн (19,1 %), пенсійний фонд – 24,7 млрд грн (21 %), інші джерела, з яких основним виявилося зовнішнє запозичення, дають не більш ніж 5 % від загальної суми коштів. Обсяг ВВП з урахуванням 8,5 % реального зростання, а 8,2 % інфляції за 2003 рік досягнув величини у 258 млрд грн [16], тобто державне навантаження на економіку склало за 2003 рік величину: .

За методологією А. Ілларіонова, ця величина повинна нормуватись на рівень економічного розвитку, який при існуючих середньосвітових ВВПЛ має сьогодні величину, яка належить проміжку від до . Важко очікувати в цьому випадку значних тривалих темпів розвитку економіки. Положення покращиться у випадку виходу з тіні значної частини тіньового сектора. Крім того, цей крок повинен збільшити рівень довіри у суспільстві. Світова служба оцінювання (World Values Surveys [15]) вимірювала показник довіри у 41 ринковій країні за допомогою питання: “Чи можна довіряти більшості людей?”. Параметр довіри визначався при кількості респондентів від 900 до 2 800 осіб, вибраних з умови репрезентативності вибірок [24].

Емпіричний аналіз демонструє наявність щільного додатного взаємозв’язку між рівнем довіри та рівнем зростання доходів, тобто збільшення рівня довіри на 15 % дає стабільне економічне зростання на 1 % (рис. 3).

Рис. 3. Довіра та економічне зростання

Детінізація економіки стає головним чинником економічного розвитку у найближчі роки, і, крім того, має можливість суттєвого збільшення рівня довіри у суспільстві.

Вирішення проблеми детінізації економіки можливе за допомогою важелів державного регулювання, серед яких головним є податкове законодавство. Можна виділити два основних шляхи детінізації: ліберальний, коли податкові ставки зменшуються та одночасно збільшуються ставки штрафних санкцій, і адміністративний, коли зміцнюється силовий апарат. Якщо держава цілком розраховує на застосування силових методів стягнення, цей шлях веде до погіршення головного показника ефективності податкової служби, про який уже згадувалося.Щодо іншого рівня фактора оподаткування доходів громадян, то за останній рік тут зроблено деякі кроки у напрямі зменшення податкового тиску. Перехід до плоскої шкали оподаткування доходів громадян зменшив податковий тиск для всіх категорій платників податків. Введення цих перетворень, на жаль, було здійснено із запізненням, а внаслідок зростання ефективної ставки оподаткування доходів громадян надходження від прибуткового податку зменшаться відносно потенційного рівня у 2004 році (при незмінній податковій системі) практично на 4 млрд грн. Крім того, введення соціальної податкової пільги замість неоподаткованого мінімуму порушує існуючу ієрархію доходів громадян [19]. Якщо розглядати цей крок з позицій детінізації економіки, то швидше для виведення з тіні фонду заробітної плати. До головної причини недостатності цього кроку звичайно відносять високий рівень соціальних платежів, який за своєю суттю є податком на фонд заробітної плати. Величина пенсійного фонду (24,7 млрд грн у 2003 році) суттєво перевищує надходження від будь-якого іншого податку і є суттєвим стримуючим елементом на шляху зростання фонду заробітної плати.

У найближчі десять років перед Україною постає надзвичайно важливе завдання частково подолати економічне відставання від середньоєвропейського рівня для здійснення необхідних економічних умов вступу до Євросоюзу. Здійснення цих планів неможливе в наведені строки через значне відставання України від країн Євросоюзу з основних показників економічного розвитку. Положення можна покращити шляхом детінізації української економіки за допомогою важелів державного регулювання, головними з яких є зміни податкового законодавства, що призведуть до зменшення податкового тиску як на економіку взагалі, так і на окремого громадянина. Однак цей шлях в експортно-орієнтованих економіках може не призвести до очікуваного ефекту, оскільки відомо, що тільки реформування податкової системи не в змозі покращити положення [3]. Трансформація податкового законодавства повинна супроводжуватися реформуванням адміністративної системи, реформування якої хоч і почалось у 1997 році, практично не призвело ні до яких наслідків, навпаки, вся керованість значного за обсягом бюрократичного апарату (включаючи податкову службу) зростає [1]. У цих умовах постає питання зменшення повноважень держави, які гальмують економічний розвиток, здійснення адміністративної реформи (скорочення кількості регулюючих інстанцій), зменшення державного навантаження за рахунок дійсного (а не декларованого) скорочення збройних сил та частково перехід від так званої „безкоштовної” медичної допомоги до страхової медицини, для тих верств населення, які в змозі сплатити її послуги.